Останній день

До заголовнi вийшло сьогоднi чимало робiтникiв i тому шахтний двiр зi всiх сторiн блимав вогниками «Вольфа», – лямпочками, що iх тримали шахтарi в руках. На естета ця пiдготовка до походу в глибокi пiдземнi поля й штреки справила б надзвичайне вражiння, вiн би, очевидно, порiвняв цю вогняну метушню на темному дворищi, скажiмо, з так званими, «страшними» огнями, а шахтарiв з якоюсь таемною i (обов’язково!) надзвичайно прекрасною ложею, але виселковi люди до всього цього звикли, i знали, що всi цi вогники, як i iхнi носii, за якiсь кiлька хвилин зникнуть пiд землею й стануть там на важку вiдповiдальну й зовсiм прозаiчну працю i знали, що з цього «красиво» захоплюватись не варт.

У заголовнi Кравчук зустрiвся з Коробкою.

– Хiба я не казав, – сказав Коробка. – Тепер будуть пиячити кiлька день.

– Ти знову про Шруба з Остапенком?

– Та про кого ж, як не про них, – i Коробка сплюнув. – Оце так у останнiй день змагаються… сукини сини!

За п’ять хвилин клiть забрала товаришiв i з «вiтерцем» спустила iх на 400 з гаком метрiв.

Ще за мить вони вже йшли по штреку, прислухаючись до дзвоникiв i даючи дорогу вагончикам з вугiллям, що випливали з вогкоi темряви неясними силюетами, як i iхнi возii: конi й коногони.

Коли Кравчук взяв до рук вiдбiйного молотка й почав ним працювати в чорному закутку штрека, вiд образа Олени Олександрiвни знову нiчого не зосталось, крiм того ж таки нiжного стиску в серцi. Цей стиск до свiдомости, можна сказати, не доходив i був як той, тимчасово прибитий вогкiстю, вогник, що йому тiльки за якийсь час дозволять розгорiтись i забушувати.

У заголовнi вiн зустрiв завшахти i узнав вiд нього, що передостаннiй день дав 104 проценти. Це його ще бiльше пiдбадьорило, бо коли передостаннiй вийшов переможцем, то останнiй, вирiшальний, мусить його перевищити на кiлька вiдсоткiв: йому вiдомо було, що сьогоднi клiть забрала багато бiльше вибiйникiв, нiж у цю змiну вона забрала вчора.

Вiдбiйний молоток так легко врiзався в пласт i такi великi глиби одривав вугiлля, що Кравчуковi здавалося, що не вiн працюе, а хтось iнший, що стоiть за ним i посилюе його м’язи своiми мiцними, як сталь, руками.

Вiн працював без вiдпочинку й почував, що сьогоднi його нiхто й нiщо не стомить. Деренчав вiдбiйний молоток, шипiло повiтря крiзь шлангу, але вiн цього нiчого не чув: вiн тiльки бачив пласт, що посувався вглиб пiд натиском його напружених м’язiв. Вiн сьогоднi взявся побити рекорд, дати стiльки, скiльки дае, принаймнi в звичайнi днi, весь участок.