Останній день

І тодi ж на мить промайнув йому перед очима вогкий штрек, промайнули тi гори вугiлля, що вiн його сьогоднi, у вирiшальний, останнiй день так багато нарубав, постало, нарештi, обличчя Олени Олександрiвни: спершу воно було нормальноi величини, потiм стало зменшуватись i раптом зовсiм зникло. Потiм вiн остаточно й навiки згубив свiдомiсть. Пiрнувши ножем Кравчука, Шруб кинувся в степ i бiля вбитого шахтаря залишився сам коногон Остапенко. Вiн клiпав переляканими очима й то поглядав на Кравчука, то дивився на ласкаве сонце, що повагом, ледве помiтно посуваючись по блакитному полю лiтнього вранiшнього неба, байдуже обминало нерухоме тiло.

V

На другий день ховали ударника-шахтаря. За труною йшла й Олена Олександрiвна: вона сухими очима дивилась кудись поперед себе. За добу вона так змарнiла, що ii не можна було й пiзнати.

…На четвертий день вловили Шруба, а на п’ятий дiстали з «його заводу» такого термiнового папiрця:

«Цим доводимо до вiдома, що справжне прiзвище Шруба – Степанюк. На нашому заводi вiн працював всього з року.

Майбутнi шахтарi

В «Майбутнiх шахтарях» я протиставляю справжнiх комсомольцiв липовому. На погляд критикiв ХІППО «вся iнтрига збудована на протиставленi сiльського комсомольця мiстечковому». Ну, що ж: «очевидно, вони мали рацiю, раз iм доручили писати – але дуже хочу виправити свою лiнiю, раз на неi напались рецензенти, бо iм же доручили писати рецензiю».

І

Перша сутичка виникла саме в той момент, коли Швидкий, кинувши неохайний погляд на обшиту листовим залiзом Чапчикову скриньку, iронiчно запитав:

– А це чий чамайдан?

– Це моя скринька, – сказав Чапчик, витираючи пiт з чола: вiн допiру ледве-ледве всунувся у вагон.

– Чи не молода тобi презентувала ii? – Швидкий усмiхнувся до Супруна й, вийнявши шкiряного портсигара, так би мовити, елегантно (двома пальцями) забрав з нього папiросу.

Наiвний Чапчик безперечно не зрозумiв iронiчного запитання свого спiвбесiдника й тому здивовано вирячив своi темнi озера – напiвдитячi очi.

– Яка це молода? – сказав вiн i облизав губи.

– Ну, як не молода, – кинув Швидкий, – то чого ж ти з нею церемонишся? Пiдсунь кудись – хiба не бачиш, що вона посiла мое мiсце?

Чапчик нарештi зрозумiв у чому рiч: «ага, он у чому рiч», – подумав вiн i заходився бiля своеi скринi.