Весь Марк Аврелій

Але те, що не робить людину гiршою, чи може зробити гiршим ii життя? Природа Цiлого не могла схибити таким чином, анi з несвiдомости, анi через безсилля попередити або виправити, в разi якщо вона володiе усезнанням; не могла б вона також анi за безсилля, анi за безпорадностi припуститися такоi помилки, як розподiл благ i зла мiж усiма людьми без розбору, як мiж хорошими, так i мiж поганими. Смерть i життя, слава i безчестя, страждання i насолода, багатство i бiднiсть – все це однаково випадае на долю як хорошим людям, так i поганим.

Все це не чудово i не соромно, а отже, i не благо i не зло.

12. Як швидко все зникае: самi тiла в свiтi, пам'ять про них у вiчностi! Яким е все, що сприймаеться почуттями, особливо те, що вабить нас насолодою, або вiдлякуе стражданням, або прославляеться марнославством? Яке все це мiзерне, зневажене, нице, нетривале i мертве! Ось на що слiд звернути здатнiсть мислити. Що являють собою тi, чиi переконання i голоси народжують славу? Що таке смерть? Якщо взяти ii саму по собi i вiдволiктися вiд усього, що вигадано з цього приводу, то негайно ж переконаешся, що вона не що iнше, як дiя природи.

Боятися ж дii природи легковажно; смерть ж не тiльки дiя природи, а й дiя, корисна iй.

Як i якою частиною свого ества стикаеться людина з богом i що робиться з цiею частиною пiсля ii вiддiлення?

13. Немае нiчого бiльш жалюгiдного, нiж людина, яка вимiрюе усе вздовж та поперек, яка намагаеться, як говорить поет, «мiряти простори землi, спускаючись пiд землю», розгадувати таемницю душ оточуючих ii людей, але яка не усвiдомлюе, що для неi цiлком достатньо спiлкування лише зi своiм внутрiшнiм генiем та чесного служiння йому.

Останне ж полягае у тому, щоб оберегти душу вiд пристрастей, нерозсудливостi та невдоволення справами богiв та людей. Справи богiв поважнi своею досконалiстю, справи людей е приемними нам в силу спорiдненостi з ними. Але iнколи останнi збуджують певну жалiсть: коли в них виявляеться незнання добра та зла – це потворнiсть не менша, нiж нездiбнiсть розрiзняти бiле та чорне.

14 Навiть, якщо б ти розраховував прожити три тисячi рокiв й ще тридцять тисяч, все ж таки ти мусиш пам’ятати, що нiхто не позбавляеться iншого життя, крiм того, яке вiн проживае, й нiхто не проживае iншого життя, крiм того, якого позбавляеться. Тому найтривалiше життя нiчим не вiдрiзняеться вiд найкоротшого. Авжеж теперiшне для всiх однакове, тому рiвнi й втрати – й зводяться вони всього-на-всього до митi.