Історія цивілізації. Україна. Том 2. Від Русі до Галицького князівства (900–1256)

Про Руську землю як державну територiю кiлька разiв згадуеться пiд час висвiтлення дiянь Володимира у час його великого княжiння впродовж 980–1015 рр. Передусiм це було пов’язано iз двома – язичницькою та християнською – релiгiйними реформами 980 та 988 рр. Якщо в першому випадку чернець-лiтописець iз сумом сповiщае: «и оскверниит требами земля Руская. и холмъ тъ» (маеться на увазi встановлення на киiвськiй Горi пантеону богiв на чолi з Перуном), то в другому це вiн робить iз пафосом: «и сбыся пророчтво на Рускои земле», «Господь Ісусь Христосъ иже възлюби новый люди Рускую землю, и просвети ю крещениемъ».

Навiть вмовляння вiзантiйських братiв-iмператорiв, щоб iхня сестра принцеса Анна вийшла замiж за грiзного киiвського князя, мае свое державне пояснення: «егда како обратить Богь Рускую землю в покаяние, а Гръчкую землю избавиши о лютыя рати». Інформацiю пiвденноруських лiтописiв доповнюе Новгородський Перший лiтопис: «Крестися Владимиръ и вся земля Руская; и поставиша в Киеве митрополита, а Новуграду архиепископа, а по инымъ градомъ епископы и попы и диаконы; и бысть радость всюду».

А по смертi цiеi непересiчноi особистостi лiтописець вiдмiчав: «колико добра створiль Рустъи земли крстивъ».

У широкому розумiннi назва «Русь» використовуеться i пiд час характеристики двох синiв Володимира – мученикiв Бориса i Глiба: «подающа ицълениа дары Рускои землъ», «и еста заступника Рускои земли, и свътълника». А iхнiй брат-вбивця Святополк мрiяв: «яко избью всю братью свою и прийму власть Рускую един».

Аналогiчно використовують цю назву i в часи правлiння Ярослава Мудрого. Пiсля смертi свого брата Мстислава 1036 р., як вiдзначае Лаврентiiвський лiтопис: «перея власть его Ярослав, и быс самовластець Рустъи земли».

Коли 1043 р. пiд час невдалого походу на Константинополь ескадра пiд проводом Володимира – сина великого князя киiвського – штормом була розкидана по морю, то частину кораблiв викинуло на берег. Уцiлiлi пiсля катастрофи воiни на чолi з Вишатою, якi бажали повернутися додому, були захопленi вiзантiйцями в полон.

Сам князь «вьзратися в Русь. сьсъдавшися в кораблъ своъ». А ослiплений в полонi Вишата через три роки був вiдпущений «въ Русь к Ярославу».

За часiв цього славного князя назву «Русь» у широкому значеннi використовували, як i за Володимира, а також пiд час характеристики церковних подiй. Двi з таких подiй стосуються 1051 р. Тодi: «Постави Ярославъ. Лариона митрополитомъ. Руси».