Двері в день. Міс Адрієна

Легковiрна Оксана одразу захоплювалась цим, безоглядно вiрила i йшла на побачення. Звичайно вона дуже довго простоювала в призначеному мiсцi, чекаючи автора цидулки, але вiн нiколи не з’являвся, тiльки чомусь в такий час вона зустрiчала дуже багато сусiдiв iз свого ж будинку, якi нiби випадково пiдходили до неi.

Штукарi сусiди з великою охотою ходили перевiряти, чи чекае вона когось на розi вулички або в садку, щоб потiм дома можна було посмiятись та пожартувати. Бiдна ж Оксана завжди пiддавалася на такi жарти, i ii можна було обдурювати тисячi разiв з однаковим успiхом.

Навiть теперiшнiй ii чоловiк Микола Совз одного разу призначив iй побачення таким чином. Вона довго потiм мовчала й сердилась на нього.

Такi жарти сусiдiв, розмови про те, що вона приваблюе всiх чоловiкiв, i призвичаiли ii до того, що вона тулилася до кожного чоловiка i ii захоплювали кожнi штани.

Обiд потроху кiнчався. Теодор iв мовчки, слухаючи, як Совз часто докоряв непосiдливих хлопцiв, i думаючи про Оксану, ii дивне походження та характер.

Лист, що його вiн одержав, лежав у нього в кишенi, але прочитати при Оксанi не було нiякоi можливости.

Оксана якось дивно ставилася до Теодора. Вiн iнодi вiдчував себе за ii брата, iнодi просто за доброго приятеля, а iнодi… Вона сама починала робити досить непристойнi зауваження або обережно тулиться до нього. Останнього Теодор не помiчав. Вiн був нiби сонний i думав про iнше, розв’язуючи якiсь соцiяльнi та полiтичнi проблеми, захоплюючись всiм, що могло змiнити, або хоч трохи змiняло, робiтничий побут.

– Чому не прийшов батько? – запитав Совз у Теодора мiж докорами хлопцям.

– Вiн у комосередку! – вiдповiв Теодор, – у нього там сьогоднi якiсь справи.

– Твiй батько завжди зайнятий, не мае часу навiть пообiдати. А ще й мене тягнули до осередку! Куди ж менi, хiба я змiг би встигнути скрiзь?.. Оксано, треба було б лишити трохи iжi й Андрiевi, вiн мабуть буде голодний, – звернувся Совз до дружини.

– Про це вже ти не турбуйся! – вiдповiла вона, посмiхнувшись до Теодора, i раптом зробила необережний рух, який ще бiльше вiдкрив ii голi колiна. – Батько Теодора з голоду не пропаде! – додала вона, нiби зовсiм не помiчаючи, як вона сидить.

Гай тепер мимоволi дивився на неi й здивовано помiчав, що й вiн тепер спостерiгае в нiй те, чого вiн чомусь ранiше нiколи не помiчав i що ранiше нiколи не зворушувало його.