Сонцем стань!

Мiлiони людей можу вбить, погубить,

Та чи змушу кого мене вiрно любить?

Вiчно жить! О богине, се жарти, се смiх!

Вiчне щастя чи дасть сей чудовний горiх?

А без щастя, без вiри й любовi внутрi

Вiчно жить – се горiть вiк у вiк на кострi!

Нi, богине! Вiзьми свiй дарунок назад!

Я в нiрвану волю, чи в Олiмп, чи у ад!»

9

Серед болю в постелi пiдводиться цар,

І побожно цiлуе чудовний той дар,

І в трiскучий огонь iз пахучих полiн

Чудодiйний горiх бистро кидае вiн.

І здалось, що вже бiль не так люто палив,

Мовби в збурену кров охолоди налив.

Прояснiв його ум, серце збулось химер,

А в опiвнiч саму Олександер умер.

(Збiрка «Мiй Ізмарагд», 1898 р.)

Мойсей

Пролог

Народе мiй, замучений, розбитий,

Мов паралiтик той на роздорожжу,

Людським презирством, нiби струпом

, вкритий!

Твоiм будущим душу я тривожу,

Вiд сорому, який нащадкiв пiзних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобi на таблицях залiзних

Записано в сусiдiв бути гноем,

Тяглом у поiздах iх бистроiзних?

Невже повiк удiлом буде твоiм

Укрита злiсть, облудлива покiрнiсть

Усякому, хто зрадою й розбоем

Тебе скував i заприсяг на вiрнiсть?

Невже тобi лиш не судилось дiло,

Що б виявило твоiх сил безмiрнiсть?

Невже задарма стiльки серць горiло

До тебе найсвятiшою любов’ю,

Тобi офiруючи

душу й тiло?

Задарма край твiй весь политий кров’ю

Твоiх борцiв? Йому вже не пишаться

У красотi, свободi i здоров’ю?

Задарма в словi твойому iскряться

І сила, й м’якiсть, дотеп, i потуга,

І все, чим може вгору дух пiдняться?

Задарма в пiснi твоiй ллеться туга,

І смiх дзвiнкий, i жалощi кохання,

Надiй i втiхи свiтляная смуга?

О нi! Не самi сльози i зiтхання

Тобi судились! Вiрю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлюе й огнем живущим буха!

О, якби пiсню вдать палку, вiтхненну,

Що мiлiони порива

з собою,

Окрилюе, веде на путь спасенну!

Якби!.

Роздертим сумнiвами, битим стидом,—

Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, i ти огнистим видом

Засяеш у народiв вольних колi,

Труснеш Кавказ, впережешся

Бескидом

,

Покотиш Чорним морем гомiн волi

І глянеш, як хазяiн домовитий,

По своiй хатi i по своiм полi.