Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

Уперше в моему життi зараз такi часи – i я не один. Тим-то не тiльки твоя тiлесна близькiсть, але ти сама i заспокоюеш мене, i тривожиш. Тим-то я не прагну до бруду (в Меранi попервах я всупереч своiй вiдкритiй волi день i нiч будував плани, як би менi заволодiти покоiвкою – i навiть гiрше, – до кiнця перебування там до мене пристала вельми згодлива дiвчина, довелось якоюсь мiрою спершу перекласти ii слова на свою мову, щоб узагалi ii зрозумiти), я по-справжньому не бачу бруду, нiчого такого, що дратуе ззовнi, навколо нiчого такого, зате е все, що даруе життя зсередини, – коротко кажучи, дещиця того повiтря, яким дихали в раю до грiхопадiння.

Дещиця цього повiтря, i тому бракуе «touha»[110 - Жага (чес.).], але не все повiтря – тому i е «страх». – Ну ось, тепер ти все знаеш. Якраз тому я i «боявся» гмюндськоi ночi, але це був звичайний «страх» – ет, але ж i звичайного досить, – який е у мене i в Празi, а не якийсь особливий, гмюндський страх.

А тепер розкажи про Емiлiю, я зможу отримати лист ще в Празi.

* * *

Сьогоднi нiчого в конверт не вкладу, тiльки завтра. Цей лист-бо важливий, я хочу, щоб ти отримала його безпечно.

* * *

Непритомнiсть – тiльки один iз багатьох знакiв. Будь ласка, обов’язково приiзди в Гмюнд. Якщо вранцi в недiлю буде дощ, то ти не зможеш приiхати? [Слiв iз 4 написано нечiтко] Ну, я то хай там як, а буду вранцi в недiлю бiля гмюндського вокзалу. Паспорт тобi, напевно, не потрiбен? Ти вже дiзнавалася? Чи не потрiбно тобi чого-небудь, що я мiг би для тебе привезти? Згадавши про Сташу, ти маеш на увазi, що менi слiд пiти до неi? Але вона навряд чи в Празi.

(Якщо вона в Празi, пiти, звичайно, ще важче.) Почекаю з цим до наступноi згадки або до Гмюнду.

До речi, Сташа казала, скiльки я пам’ятаю, як щось цiлком природне, атож, що твiй батько i чоловiк розмовляли один з одним i частенько.

* * *

Зауваження про Л. (що за пам’ять! – це не iронiя, а ревнощi, i не ревнощi, а дурний жарт) ти зрозумiла перекручено. Менi просто впало в очi, що всi люди, про яких вiн говорив, були «дурнi», або «шахраi», або «стрибунки з вiкна», тодi як ти була просто Мiленою, i вельми респектабельною.

Це мене потiшило, тому я i написав тобi про це, а зовсiм не тому, що це був порятунок твоеi честi, нi, це був порятунок його честi. Мiж iншим, якщо вже бути точним, були i ще деякi винятки: його на той час майбутнiй тесть, його невiстка, його зять, колишнiй наречений його нареченоi – усi вони були справдi «чудовi» люди.