Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

Та й то не завжди, тому що, якщо вони вiдпадали вiд нього, вiн теж втрачав вплив i «цiль». Мiж iншим – це едине, в чому я з Вами згоден, – вiн теж входив у спокусу.

(Меран, 4 червня 1920 р.) П’ятниця

Сьогоднi пiд вечiр я, власне кажучи, вперше самотою зробив досить тривалу прогулянку, зазвичай я ходив з iншими людьми або здебiльшого лежав удома. Що це за край! Ненечко моя i бiдолашний, нездатний мислити розум, Мiлено, якби Ви були тут! Притому адже я б збрехав, якби сказав, що менi Вас бракуе; це найдосконалiше, найболючiше диво – Ви тут, точно так само, як я, i навiть сильнiше; де я, там i Ви, i навiть сильнiше.

Це не жарт, iнодi я уявляю собi, що Вам – тiй, яка е тут, – бракуе тут мене, i Ви питаете: «Де ж вiн? Хiба вiн не писав, що перебувае в Меранi?»

Ф.

Ви отримали два моi вiдписнi листи?

(Меран, 5 червня 1920 р.) Субота

Я раз по раз запитую себе, чи зрозумiли Ви, що з огляду на загальний мiй стан моя вiдповiдь мала бути саме такою, якою i була, вона навiть вийшла ще занадто м’якою, занадто оманливою, занадто пристойною.

Постiйно, день i нiч, я загадуюся над питанням про це, тремтячи перед Вашим вiдповiдним листом, питаю безглуздо, нiби менi наказано цiлий тиждень, без перерви на нiч, забивати цвях у камiнь, бути вiдразу i працiвником, i цвяхом. Мiлено!

* * *

Якщо вiрити чутцi – я не можу iй вiрити, – сьогоднi ввечерi через страйки зупиниться залiзничне сполучення з Тиролем.

(Меран, 5 червня,1920 р.) Субота

Прийшов Ваш лист, щастя Вашого листа. Крiм усього iншого, що в ньому мiститься, там е головне мiсце: що Ви, ймовiрно, бiльше не зможете писати менi в Прагу. Я наголошую на цьому в першу чергу, щоб увесь свiт бачив це окремо, зокрема i Ви, Мiлено. Ось, значить, чим загрожують людинi, хоча, принаймнi вiддалено, знають ii пiдстави, до того ж ще i вдають, нiби ставляться до цiеi людини добре.

Але, можливо, Ви навiть i маете рацiю, що бiльше менi не писатимете, деякi мiсця у Вашому листi натякають на таку необхiднiсть. Проти цих мiсць менi заперечити нiчого. Це саме тi, де я точно знаю i з усiею серйознiстю визнаю, що я на великiй висотi, але саме тому повiтря там занадто розрiджене для моiх легень i я мушу вiдпочити.

Ваш Ф.

Завтра напишу.

(Меран, 6 червня 1920 р.