Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

(Я весь час боюся, що ти б, якби йшлося про дiвчину, з якою я мав би зустрiтись у Карлсбадi i якiй незабаром по моiй телеграмi пiсля двох незрозумiлих цидулок сказав щиру правду – за ii вiдчуттям, я й досi змушую себе нiчого не сказати iй у похвалу – могла б несправедливо мене засуджувати, я мимоволi тим бiльше боюся цього, анiж коли мене просто засудили б i засудили вельми тяжко, але аж нiяк не в основному сенсi твоеi розповiдi, отже, можливо, ще тяжче, сказала б ти; ну, тодi я вважаю за краще приймати тяжчу кару вiд справедливих, анiж легшу, яка менi не личить.

Даруй, що висловлююсь я так неясно. Це ж i е те питання, де я маю домовитися з собою самим, при цьому я хотiв би зiтхати за тобою тiльки на вiдстанi.)

Що ж до Макса[36 - Макс Брод.], то я теж вiрю, що слiд знати його особисто, бодай згрубша, щоб судити про нього цiлком. А отже, треба любити його, захоплюватися ним, пишатися, а також спiвчувати йому. Той, хто ставиться до нього iнакше (якщо мова не про добро), не знае його.

Ф.

(Меран, 21 червня 1920 р.) Понедiлок

Ти маеш слушнiсть, коли я зараз – листи я отримав, на жаль, пiзно ввечерi, а завтра вранцi хочу зробити з iнженером невелику прогулянку в Боцен[37 - Больцано (iт.).] – прочитав докiр з приводу «дiток», я справдi сказав собi: досить, цi листи сьогоднi читати не можна, треба хоч трошки поспати, якщо вранцi ти думаеш здiйснити прогулянку, – i минув певний час, перш нiж я продовжив читання, i зрозумiв, i напруження вiдпустило, i я, якби ти була тут (я маю на увазi не тiльки тiлесну близькiсть), то мiг би з полегшенням устромитися лицем тобi в колiна.

Але це ж те саме, що й хвороба, еге ж? Я ж знаю тебе, а ще знаю, що «дитинка» не таке вже й жахливе звернення. Жарти я теж розумiю, але все може виявитися для мене i загрозою. Якщо ти напишеш: «Вчора я порахувала всi “i” в твоему листi, вийшло стiльки; як ти смiеш писати менi “i”, а ще “стiльки”», – то i я, коли ти залишишся серйозною, скорiше за все твердо вирiшу, що тим тебе образив, i буду нещасний. Адже врештi-решт це справдi могло б образити, перевiрити ж важко.

Не забувай i про те, що хоч самi по собi жарт i серйознiсть легко розрiзнити, але у людей, якi для тебе важать так багато, що вiд них залежить твое життя, це знову-таки нелегко, ризик надто вже великий, очi робляться як мiкроскопи, ба – тодi вони вже нiчогiсiнько не розрiзняють. У цьому сенсi я i в сильнi моi часи був не сильний. Наприклад, у першому класi початковоi школи.