Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

) 9) Середа, вечiр

Пишу похапцем, лише кiлька слiв на честь мого новосiлля, – похапцем, бо о 10-й годинi прибувають батьки з Франценсбада, о 12-й годинi – дядько з Парижа, i всi хочуть, щоб я iх зустрiв; новосiлля – бо ж я, звiльняючи дядьковi мiсце, переiхав у порожню квартиру сестри, яка зараз в Марiенбадi. Порожня велика квартира, це прекрасно; щоправда, вулиця бiльш галаслива, але в цiлому обмiн аж нiяк не поганий. А написати я тобi мав неодмiнно, тому що з моiх останнiх жалобних листiв (найжахливiший я сьогоднi вранцi вiд сорому порвав; подумай: у мене ще немае жодних звiсток вiд тебе, але скаржитися поштою нерозумно, що менi пошта) ти могла зробити висновок, що я в тобi не впевнений, що боюся тебе втратити; немае, нiчого подiбного.

Хiба змогла б ти стати для мене тим, що ти е, якщо був би в тобi не впевнений? Таке враження складаеться тому, що менi дано було пережити коротку тiлесну близькiсть i потiм раптову тiлесну розлуку (Чому саме в недiлю? Чому саме о 7-й ранку? Чому взагалi?), – вiд усього цього, звичайно, голова може пiти обертом. Вибач! А тепер, на добранiч, прийми единим потоком всього мене i все мое – все, що радо мае спочивати в тобi.

Ф.

10) Четвер, ранок

Вулиця галаслива, до того ж навскоси щось будують, перед вiкном не росiйська церква, а житла, набитi людьми, – i все-таки: бути самому в кiмнатi – це, напевно, умова життя, бути самому в квартирi – умова (якщо говорити геть точно: тимчасова) щастя (i – одна з умов, бо який сенс був би у квартирi, якби я не жив, якби в мене не було батькiвщини, що даруе менi заспокоення, – наприклад, пари ясних i синiх, незбагненною ласкою запалених очей); отже, квартира ця – одна зi складових щастя, все так тихо, душова, кухня, передпокiй, три iншi кiмнати, не те що цi загальнi квартири з iхнiм гамором, з iхнiм содомом, з нестримним кровозмiшенням давно вже некерованих, розгнузданих думок, бажань i тiл, коли у всiх закутках, мiж усiма лiжками i шафами плодяться недозволенi зв’язки, невiдповiднi, випадковi речi, дiти з перелюбу, – де незмiнно все вiдбуваеться не як у трьох тихих пустельних передмiстях у недiльний день, а як в оглушливо метушливих багатолюдних передмiстях у безперервний суботнiй вечiр.

Прийшла сестра – йшла довго, щоб принести менi снiданок (це було нi до чого, я сам збирався додому), та ще й кiлька хвилин дзвонила в дверi, поки я не прокинувся вiд цього листа i вiд свого забуття.

Ф.