Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

Текст був неоднорiдним, у деяких мiсцях К. вважали вiльною людиною, з чиею волею рахуються, наприклад, у звертаннi, а також у реченнi, де йшлося про його побажання. Але були й фрази, у яких вiдкрито або приховано його трактували як дрiбного, з позицii начальства майже непомiтного працiвника, i керiвництво повинно було напружитися, щоб «не втрачати його з поля зору». Його безпосереднiм керiвником був сiльський староста, i вiн навiть зобов’язаний перед ним звiтувати, единим колегою ймовiрно мав би стати сiльський полiцай.

Усе це, без сумнiву, суперечило одне одному, i то настiльки очевидно, що, мабуть, так було зроблено навмисне. К. нi на мить не дозволив собi божевiльного припущення, що той, хто писав листа, був непевний свого ставлення, вагався, в уявi К. це було несумiсно з такою поважною установою. Вiн бiльше схилявся вбачати тут наданий йому вибiр, а вже вiн мав би самостiйно визначитися, як трактувати сказане в листi. Можна стати справжнiм селянином i мати певний, постiйно пiдкреслюваний, хоча й цiлком умовний зв’язок iз Замком. Або ж навпаки, лише умовно вважатись одним iз селян, а насправдi узгоджувати всю свою роботу iз вказiвками, що iх передаватиме Варнава. К. нi на мить не засумнiвався у своему виборi, вiн не вагався б навiть у тому випадку, якби за весь час, проведений у Селi, ще так нiчого й не збагнув. Тiльки як селянин, якомога бiльше вiддалений од Замку, мiг вiн чогось досягнути в Замку. Тi люди в Селi, якi все ще йому не довiряють, почнуть розмовляти з ним по-iншому, коли вiн стане якщо не iхнiм другом, то хоча б односельцем, коли перестане вiдрiзнятися од Герштекера чи Лаземана, а так мусить статися чимшвидше, бо вiд цього залежить його подальша доля. І тодi перед ним раптом вiдкриються всi шляхи, якi залишаться не лише закритими, а й невидимими, якщо вiн розраховуватиме на милiсть начальства. Але iснувала ще одна небезпека, пiдкреслена в листi, там говорилося про неi зловтiшно, так нiби уникнути цього не вдасться. Це був статус зарахованого на службу. Робота, начальник, праця, оплата, звiт, посада – таких слiв у листi було бiльш нiж достатньо, i навiть коли йшлося про речi бiльш особистi, про них говорилося з тiеi ж точки зору. Якщо К. хотiв найнятися на роботу, вiн мав на це право, але остаточно, без жодних iнших перспектив. К.