Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

 – Ви, мабуть, не знаете, але цей будинок можуть використовувати тiльки працiвники Замку.

– Можливо, iснуе таке правило, – сказав К. – Але думаю, для мене знайдеться якийсь куточок.

– Я б iз задоволенням пiшов вам назустрiч, – вiдповiв господар. – Але крiм суворостi заборони, що про неi ви говорите як людина чужа, здiйснити ваше прохання цiлком неможливо ще й з тiеi причини, що пани, якi тут мешкають, страшенно вразливi. Я переконаний, що вони не здатнi або принаймнi не готовi витримати самого лише вигляду чужинця.

Тож якби я дозволив вам переночувати, а потiм вас би випадково побачили, – а випадковiсть, знаете, завжди перебувае на боцi влади, – то не лише для мене все було б утрачено, але й для вас. Звучить непереконливо, але така правда.

Цей високий, защiбнутий до останнього гудзика пан одною рукою сперся на стiну, другу тримав на боцi, ноги поставив навхрест. Вiн нахилився до К. i говорив iз ним так, нiби довiряв важливу таемницю, здавалося, вiн не мав жодного вiдношення до Села, хоча його темне вбрання i виглядало по-селянськи святково.

– Я вiрю вам, – сказав К. – І зовсiм не маю на метi недооцiнювати важливостi заборони, мабуть, я невдало висловився. Хочу зазначити тiльки одне: у мене високi знайомства в Замку, i незабаром будуть ще вищi, це захистить вас вiд небезпеки, яка могла б виникнути в разi моеi ночiвлi тут, а також гарантуе, що я можу дуже добре вiддячити за таку невеличку послугу.

– Я знаю, – сказав господар i повторив: – Я знаю.

К. збирався висловити свое прохання ще наполегливiше, але розгубився пiсля такоi вiдповiдi господаря, тому тiльки запитав:

– Багато людей iз Замку сьогоднi ночуе?

– У цьому планi сьогоднi вдалий день, – багатообiцяюче сказав господар.

 – Залишився тiльки один чиновник.

К. все ще не наважувався наполягати, але сподiвався, що його вже майже залишили, тому про всяк випадок запитав тiльки iм’я пана.

– Кламм, – сказав господар мiж iншим, озираючись при цьому на свою дружину, яка прошарудiла повз них спiдницями дивовижно зношеноi, старомодноi сукнi, переобтяженоi надто численними рюшами i складками, хоча колись ця сукня, безумовно, виглядала по-мiському розкiшно.

Господиня прийшла за чоловiком на прохання гостя-начальника. Перед тим як пiти, господар iще раз озирнувся на К., нiби не вiн сам, а К. мав тепер вирiшити справу ночiвлi. К. нiчого не мiг сказати, особливо у свiтлi того, що саме його начальник опинився сьогоднi тут. Ця новина змусила його розгубитися. К.