Замок. Подорожні щоденники. Вісім зошитів

Тепер, пiсля представлення, Момусовi не пасувало давати такi пояснення, тому сказала господиня:

– Пан Момус – такий самий секретар Кламма, як i всi iншi його секретарi, але мiсце його працi, а також, якщо я не помиляюся, його службовi повноваження, – цiеi митi Момус пожвавлено вiдiрвався од писання й пiдняв голову, тодi шинкарка виправила сама себе, – лише мiсце його роботи, але не службовi повноваження, обмежене Селом. Пан Момус виконуе в Селi всi необхiднi Кламмовi записи, а також приймае всi папери, зверненi до Кламма.

Коли К. подивився на господиню порожнiми очима, не надто вражений почутим, вона додала трохи присоромлено:

– Так уже в нас заведено, всi працiвники Замку мають сiльських секретарiв.

Момус, який слухав набагато уважнiше за К., додав:

– Бiльшiсть сiльських секретарiв працюють тiльки на одного урядника, я ж обслуговую двох: Кламма i Валлабене.

– Справдi, – сказала господиня пригадавши. – Пан Момус працюе на двох чиновникiв, на Кламма й на Валлабене. Отже, вiн подвiйний сiльський секретар.

– Навiть подвiйний, – сказав К. i кивнув Момусовi, який спостерiгав за ним дуже уважно, майже перехилившись через стiл – так дивляться на дитину, яку щойно похвалили. І хоча в цьому поглядi була певна зневага, то вона або залишилася непомiченою, або ж була очiкуваною. Саме перед К., негiдним навiть випадкового погляду Кламма, тепер були детально перелiченi всi заслуги чоловiка з найближчого Кламмового оточення з явною метою викликати визнання й похвалу. Але К. не сприйняв цього як годиться.

Вiн, що всiма силами намагався заслужити бодай один погляд Кламма, зовсiм не цiнував посаду такого собi Момуса, якому дозволялося жити в Кламма на очах. К. був далекий вiд захоплення, не кажучи вже про заздрiсть, бо для нього бажаною була не так абстрактна близькiсть Кламма, як можливiсть особисто, без посередництва, зустрiтися з ним, шанс висловити свое власне, а не чиесь прохання. Зустрiтися не для того, щоб залишитися бiля Кламма, а щоб проникнути завдяки йому далi, до Замку.

Тут К.

подивився на годинник i сказав:

– Менi час додому.

І вiдразу ж ситуацiя змiнилася на користь Момуса.

– Звичайно, – сказав вiн. – На вас чекають обов’язки шкiльного слуги. Але мусите присвятити менi ще одну мить. Кiлька коротких запитань.

– Я не маю нi найменшого бажання, – сказав К. i вирушив у напрямку до дверей.

Момус стукнув папкою по столi i встав:

– Іменем Кламма я зобов’язую вас вiдповiсти на моi питання.

– Іменем Кламма? – повторив К.