Вальдшнепи

– Прекрасно! – з хрустом давив своi пальцi товариш Вовчик i, нарештi, цiлком серйозно звернувся до Карамазова: – Знаеш, Дмитрiй, iхнi портрети обов’язково треба вмiстити в одному з наших журналiв.

– Як виключнi екземпляри?

– Покинь жартувати – махнув рукою лiнгвiст. – Для руськоi публiки, для… як би це сказати… для «поощренiя».

– Для заохоти, – поправила Аглая. – Так буде багато ближче до вашоi мови.

– От так московка! – сказав Карамазов. – Чи не почуваеш ти себе трохи нiяково, пане лiнгвiсте?

Товариш Вовчик спалахнув.

Вiн хотiв щось доводити, згадав чомусь (i зовсiм не до речi) Прованс, провансальську лiтературу, згадав XIX вiк, Жана Жансемена[4 - Ідеться про Жаку Жансемiна (1798–1864) – провансальського поета, який писав гасконською говiркою.],Теодора Обанеля i т. д., але тьотя Клава вже знову одтягла його на дистанцiю в три кроки. Словом, розмову було перервано. Для лiнгвiста було ще багато тут недоговореного, навiть iнтригуючого (хiба мало московських дачникiв мандруе по Украiнi?), але вiн сподiвався поговорити з приводу цього з Карамазовим i вiд нього й узнати в деталях iсторiю знайомства московських дам iз пiвденною культурою.

– Так, значить, ти кiнчаеш нову поему? – спитала Аглая, коли вони знову залишились удвох.

Карамазов зупинився i зробив незадоволене обличчя.

– Я тобi, здаеться, не один раз говорив, що я працюю в економiчному органi. Мене цiкавить зараз питання про зниження цiн.

– Ти хочеш сказати, що з питання про зниження цiн не можна зробити поеми?

– Я хочу сказати, що з Тарасами Шевченками я нiчого не маю спiльного.

– Коли тiльки це, то я рада, – промовила Аглая, замислюючись. – Саме таких людей i бракуе вашiй нацii. Менi здалося, що ти не так хотiв сказати. Ти розумiеш мене? Я гадаю, що без великого ентузiязму не може бути справжнiх економiстiв.

– Цiлком справедливо! – погодився Карамазов. – Кiл, очевидно, вибивають колом, i «закобзарену» психiку можна виховати тiльки, так би мовити, загайяватизованим «Капiталом».

– Це не в брову, а в око! – iз захопленням сказала Аглая.

 – Без якогось Льонгфелло i справдi не зробити вам своiх економiстiв i полiтикiв. От я тiльки думаю, що Маркса ти зовсiм даремно притягаеш сюди.

– Це справа переконання, – незадоволено сказав Дмитрiй.

– Не думаю. Бо Маркс е зовсiм чужорiдний елемент для вашоi краiни. А тобi вiдомо, що коли до водороду додати кислороду, то гаряче тiло не встигае навiть приторкнутись до цiеi мiшанини – одразу ж виникае вибух i… вода.