Вальдшнепи

Вона взяла його голову й, роблячи надзвичайно великими своi i без того великi очi, стала ними ласкати свого супутника.

– Брехунька! – сказала вона. – Ти неправду говориш. Я знаю, що тобi цей запах подобаеться. Тому що… тобi не подобаеться… Ганна.

– Ти про мою дружину?

– Так. Чому ти досi не познайомив мене з нею? Чому ж ти мовчиш?

Чому вiн мовчить? Вiн, звичайно, зробить це. Вiн нарештi познайомить Аглаю з Ганною.

Але вiн думае, що вона все-таки якась чудна дiвчина, й потiм думае, що дружина мала рацiю назвати ii нетактовною.

Це ж некрасиво так поспiшати в його iнтимнi закутки. Невже цього Аглая не розумiе?.. І потiм вiдкiля це вона дiзналась, що йому не подобаеться Ганна? Словом, Карамазов знову незадоволений, i тому вiн так нервово запалив сiрника.

Вона одразу ж зрозумiла його й поспiшила перейти на iншу тему. В цей момент вони пiдходили до кручi.

IV

– Давай ще трохи вiдпочинемо, – порадила Аглая, лягаючи на траву. – Можна й наших попередити.

Вона крикнула своiй компаньйонцi, щоб та взяла з неi приклад i теж посидiла десь там зi своiм кавалером. Тьотя Клава й Вовчик погодились i зупинились на тому ж таки високому березi, крокiв на двадцять далi. Тодi Аглая пiдсунулась ближче до кручi й сказала:

– Наш новий знайомий подiляе твоi погляди?.. Я говорю про товариша Вовчика?

– Якi ти погляди маеш на увазi? – спитав Карамазов.

– Ясно якi – тi, що ти з ними знайомив мене на пароплавi в нашу першу зустрiч i потiм майже кожного вечора чiпаеш iх.

– Ти говориш про iдею вiдродження моеi нацii?

– Так. Я говорю про нацiональну романтику.

Карамазов покривився: мовляв, вiн нiчого не мае спiльного з тим, про що говорить вона, це iй вiн уже декiлька разiв говорив, i значить треба бути бiльш обережним iз такими термiнами.

– Ми говоримо на рiзних мовах, – сказав вiн. – Ідея вiдродження моеi нацii – ще раз повторюю – нiчого немае спiльного з нацiональною романтикою.

Аглая усмiхнулась i положила на своi колiна голубу парасольку.

– Хай буде по-твоему, – сказала вона. – Так як же з Вовчиком?

– Мiй друг не тiльки не подiляе цих поглядiв, але й взагалi далеко стоiть вiд усякоi полiтики.

– І все-таки ти такий шматок м’яса можеш вважати за свого друга?

– А чому ж нi? Хiба в ньому не може бути гарних людських початкiв?

– М’ясо завжди залишаеться м’ясом, – енергiйно сказала Аглая. – І в м’ясi нiяких людських початкiв не може бути.