Вальдшнепи

– Хiба ти не думаеш? – сказала Аглая. – Ну так тодi давайте втрьох… Ви, Ганно, теж, звичайно, не будете?

– Не буду.

– Добре… Який же нам тост придумати?.. Avancez un peu[10 - Пiдiйдiть трохи (фр.).], – знову звернулась вона до Ганни.

– Я погано розумiю французьку мову.

– Вона каже, – неохайно i з почуттям власноi гiдности кинула тьотя Клава, – щоб ви трохи подвинулись.

– Mille pardons за французьку мову. Але, messieurs, laissez-moi seulement m’installer[11 - – Вельми перепрошую за французьку мову.

Але, панове, дозвольте хоч сiсти (фр.).].

Аглая раптом перехилила келих i випила свою горiлку. Випила й тьотя Клава та Карамазов.

– А тепер можна й тост придумати – сказала Аглая пiсля другого келиха. – Я випила, товариство, за вiдважних i вольових людей. Чуете? Я випила за безумство хоробрих. Але не за те, безумство, що виродилось у сорентiвського мiщанина Пешкова, – я випила за те безумство, що привело троглодита до стану вишуканоi европейськоi людини. Я випила за те безумство, що не знае тупикiв i горить вiчним огнем стремлiння в невiдомi краi.

Я випила за безумство конквiстадорiв… Ви мене, Ганно, розумiете? Дозвольте вам одрекомендуватись. Я – нова людина нашого часу. Я – одна з тих молодих людей, що як гриби виростають бiля ваших ком’ячейок i яких ви не помiчаете. Дмитрiй Карамазов, ти знаеш хто перед тобою сидить? О, ти не знаеш, як сказав би Гоголь, хто сидить перед тобою. Це сидить твiй антипод. Але ви мене все-таки, я бачу, не розумiете. Ах, друзi дорогi… Давайте ще вип’емо за безумство.

Аглая знову перехилила келих. Обличчя iй розчервонiлось, i очi блищали химерним блиском. Карамазов iз захопленням дивився на дiвчину.

– Іще я хочу сказати, друзi моi, що хоч це й дивно, а породив мене нiхто iнший, як ваша ячейка. Це моя рiдна мама… Ну, от уявiть собi. Росте десь, в якомусь, скажемо, «вузi» дiвчина. Дiвчина, що називаеться, кров iз молоком. Вiд природи ii покликано до кипучоi дiяльности – не тiеi, що комсомолить у пустопорожне… ну, скажемо, якоюсь нудною доповiддю чи то «собачим завулком», а тiеi, що, скажемо, Перовська.

І от кличе ii ячейка i каже: «так от що, свiдома юнко, будеш ти у нас кандидаткою у комсомол… Твое яке походження?»… А на чорта менi це походження? Не я ж робила батька? А вiн мене зробив!

– Мабуть, твое походження все-таки темненьке, – сказав товариш Вовчик.

– А ви, Ганно, як думаете? Темненьке мое походження?

– Я думаю, що менi вже пора додому – сказала Ганна й пiдвелась iз стiльця.