Вальдшнепи

Вальдшнепи

Микола Хвильовий

Рiдне

«Вальдшнепи» – незакiнчений роман Миколи Хвильового (справжне iм’я Микола Фiтiльов; 1893–1933), у якому письменник осмислюе наслiдки революцiйних перетворень в Украiнi та зачiпае тему ii нацiонального вiдродження. Персонажi твору розчарованi в комунiстичнiй партii та нещодавнiй революцii, прагнуть нових iдеалiв. Вони постiйно полемiзують, дошукуються вiдповiдей на найгострiшi суспiльно-полiтичнi питання доби в «заштатному городку» на дачi. Головний герой роману без докорiв сумлiння «виконував своi обов’язки перед революцiею», а тепер намагаеться позбутися колишньоi «великоi iдеi».

До збiрки також увiйшли новели «Ревiзор», «Злочин», сатирична повiсть «Іван Іванович», у якiй висвiтлюються патологiчнi процеси, що сталися iз суспiльством у збiльшовиченiй Украiнi в часи непу, й порушуеться питання щодо оманливостi особистостей, якi претендували на звання господарiв нового життя, та iншi твори.

Микола Хвильовий

Вальдшнепи

Збiрник

© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2021

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2021

* * *

Вальдшнепи

І

У цей, колись затишний городок, що стоiть вiд Не-Парижу (так хтось iронiчно назвав наше столичне мiсто) за шiстсот, приблизно, кiлометрiв, Ганна i Дмитрiй приiхали в серединi червня, – тодi, коли не тiльки виноградом, але й абрикосами не пахтить наш степовий пiвдень.

Товариш Вовчик прибув багато пiзнiш, i саме того липневого дня, коли над рiкою пройшла гроза й випали холоднi дощi. Вiн приiхав, як завжди, розхристаний та неуважний i, недовго гадаючи, забiг по дорозi до «буфету найкращих фiялок І. Л. Карасика»: Дмитрiй в своему листi (лист давно вже загублено) якось згадував це до певноi мiри рiдне йому по звуковi прiзвище.

– Так-от що, дорогий джентльмене, – сказав вiн, чемно скидаючи панаму, – менi потрiбна адреса моiх друзiв.

– А хто ж вашi друзi? – поцiкавився І. Л. Карасик.

Товариш Вовчик нiяк не чекав такоi вiдповiдi й тому здивовано пiдкинув брови.

– Хiба ви не знаете мусье Карамазова й мадам Карамазову?

І. Л. Карасик заметушився i зробив винувате обличчя. «Братiв Карамазових» вiн, можна сказати, читав, але йому й на думку не спадало, що цi брати (чи там один брат) могли завiтати в його глухий край. Отже вiн вважае за потрiбне, якомога скорiш, затушувати свою непоiнформованiсть i, пiдсунувши своему несподiваному й химерному гостевi брудненького стiльця, запропонувати йому пляшку фiялки власного виробництва.