Процес. Америка

– Що ж, – наче змирилася панна Бюрстнер, – якщо ви наполягаете, що тут нема нiчого цiкавого, то я й не заперечую, я не прагну докопатись до таемниць. А ваше вибачення я охоче приймаю, тим паче, що в кiмнатi тепер i згадки нема про нелад. – І дiвчина, впершись руками в боки, так що долонi аж вгрузли в тiло, пройшлась по кiмнатi. Бiля килимка з фотографiями вона зупинилась. – Дивiться! – гукнула вона. – Моi фотографii справдi висять не так. Оце вже прикро. Отже, хтось-таки, не маючи на те права, побував у моiй кiмнатi!

К.

кивнув головою i мовчки прокляв Камiнера, що нiколи не спромагався приборкати свою огидну, недолугу проворнiсть.

– Дивно, – мовила панна Бюрстнер, – я змушена забороняти вам те, чого ви й самi не повиннi були робити: заходити до моеi кiмнати, коли мене нема вдома.

– Панно, я зараз поясню вам, – сказав К. i теж пiдiйшов до фотографiй, – це не я брав без дозволу вашi фотографii, та оскiльки ви менi не вiрите, я ще мушу признатися, що слiдча комiсiя привела трьох банкiвських службовцiв, i один з них, котрого я при першiй нагодi викину з банку, справдi чiпав вашi фото.

Так, тут була слiдча комiсiя, – додав К., коли панна очима запитала його, що за комiсiя.

– Та комiсiя приходила до вас? – нарештi озвалася вона.

– Так, – пiдтвердив К.

– Не може бути! – засмiялася панна.

– Отож ви вiрите, – запитав К., – що я невинний?

– Ну,  невинний… – збентежилась панна Бюрстнер. – Я б не хотiла так похапцем висловлювати думку, що може мати дуже важливi наслiдки, до того ж я вас не знаю, це, певне, мав бути якийсь тяжкий злочин, якщо до вас прислано вiдразу слiдчу комiсiю.

Але, одначе, ви ще на волi, – принаймнi з вашого спокою я висновую, що ви не втекли з в’язницi, – тож такий злочин ви аж нiяк не могли скоiти.

– Авжеж, – притакнув К. – але саме слiдча комiсiя мае визначити, що я невинний або винний не такою мiрою, як вона гадала перед тим.

– Атож, звичайно, – якимсь дивним голосом погодилась панна Бюрстнер.

– Бачите, – пояснював iй К., – ви не дуже обiзнанi з судовими процедурами.

– Справдi, я таки необiзнана, – визнала панна Бюрстнер, – i не раз шкодувала про це, бо менi хочеться знати все, а судовi процедури цiкавлять мене надзвичайно. Правосуддя мае якусь дивовижну вабливу силу, хiба не так? Але я безперечно поповню своi знання в цiй галузi, бо наступного мiсяця йду працювати секретаркою до адвокатськоi контори.

– Чудово, – зрадiв К.