Процес. Америка

У сусiднiй кiмнатi розлiгся регiт, проте годi було визначити, смiеться одна людина чи декiлька. Хоча така вiдповiдь не сповiстила незнайомцевi нiчого, чого б вiн не знав уже давнiше, цей непроханий гiсть обернувся до К. i немов наказав йому:

– Неможливо.

«Дивна рiч, – подумки мовив К., зiскочив з лiжка i притьмом надягнув штани. – Зараз подивлюся, що там за люди в тiй кiмнатi i як фрау Грубах пояснить менi цю ситуацiю». К. одразу звернув увагу, що вiн не наважився заговорити вголос, – отже, певною мiрою визнав за незнайомцем право бути присутнiм у кiмнатi, – але така несмiливiсть видалася йому незначущою.

Та чужинець, здаеться, прочитав його думку, бо сказав:

– Може, вам краще залишатися тут?

– Я й тут не залишусь, i не дозволю вам розпитувати мене, поки я не почую, хто ви.

– Та я хотiв як краще, – промовив чужинець i тепер уже сам вiдчинив дверi.

К., як i намiрявся, повiльно ступив до сусiдньоi кiмнати, i попервах йому видалось, нiби з учорашнього вечора там нiчогiсiнько не змiнилось.

То була вiтальня фрау Грубах, i, можливо, ця захаращена меблями, килимками, порцеляною та фотографiями кiмната стала трохи просторiша, нiж звичайно, проте одразу помiтити таке збiльшення простору було годi, тим паче, що головна змiна полягала в присутностi чоловiка, який сидiв iз книжкою коло вiдчиненого вiкна i тепер вiдiрвав вiд неi очi.

– Чого ви вийшли з кiмнати? Хiба Франц нiчого не казав?

– Казав, але чого вам вiд мене треба? – вiдповiв К. i озирнувся, на мить перевiвши погляд з нового незнайомця на того, що звався Франц i тепер став у дверях.

Потiм глянув у вiкно i знову побачив, як у будинку навпроти стара з суто старечою пожадливою цiкавiстю пiдступила до вiкна, щоб i далi приглядатися геть до всього. – Я хочу бачити фрау Грубах, – проказав К. i, намiряючись iти, вдав, немов вириваеться вiд обох чоловiкiв, хоча тi були далеченько вiд нього.

– Hi, – заперечив чоловiк бiля вiкна, кидаючи книжку на стiл i пiдводячись. – Вам нiкуди не можна, ви заарештованi.

– Я вже бачу, – кивнув головою K. – А за що?

– Ми тут не для пояснень. Зайдiть до своеi кiмнати i чекайте. Ваш процес тiльки-но на початку, тож про все ви дiзнаетесь слушного часу. А от я, коли отак по-дружньому розмовляю з вами, виходжу за межi своiх обов’язкiв. Але, сподiваюсь, нас нiхто не чуе, крiм Франца, а вiн i сам усупереч iнструкцiям занадто приязний з вами. Якщо вам i далi так щаститиме, як пощастило з вартою, то й боятись нема чого.

К.