Процес. Америка

Десь у залi хтось пiдняв руки догори, заляскав i крикнув: «Браво! А чом би й нi? Браво! Іще раз браво!» У передньому ряду старi подекуди похапалися за бороди, але нiхто не обернувсь на той крик. Навiть К. не надавав йому ваги, дарма що трохи звеселився духом: тепер вiн уже не вважав за доконечне, щоб усi його схвалювали; його задовольняло, що спiльнота почала замислюватись над справою, а вiн сам уряди-годи спромагався когось переконати i обернути на свого прихильника.

– Я не хочу переконати вас своею красномовнiстю, – озвався К.

по цих роздумах, – бо я навряд чи й спроможусь на таке. Пан слiдчий i справдi говорить набагато краще за мене, ораторський хист – складова його фаху. Я прагну лише прилюдного обговорення того неладу, що з’явився серед нашого суспiльства. Ось послухайте: днiв десять тому мене заарештували, з того арешту я можу тiльки посмiятись, але тут iдеться не про це. Вранцi мене заскочили ще в лiжку, можливо, – а зi слiв слiдчого випливае, що це рiч iмовiрна, – й справдi був наказ заарештувати якогось маляра, такого ж невинного, як i я, але ж обрали мене. У сусiднiй кiмнатi сидiли два здоровила-вартовi. Якби я навiть був небезпечний грабiжник, годi було б ужити ще суворiших заходiв. До того ж тi вартовi були деморалiзована потолоч, вони протуркали менi вуха балачками, хотiли, аби я дав iм хабара, брехнею намагалися виманити в мене бiлизну та одяг, вимагали грошей, щоб нiбито принести менi снiданок, а мiй власний снiданок без усякого сорому з’iли перед моiми очима. Але це ще не все. Інспектор повiв мене до третьоi кiмнати. У тiй кiмнатi жила дама, яку я дуже шаную, i я мусив дивитись, як через мене, але не внаслiдок моеi провини та кiмната стала певною мiрою занечищена, бо туди вдерлися варта та iнспектор. Було важко зберегти спокiй у тiй ситуацii. Менi, проте, пощастило, i я абсолютно спокiйно запитав iнспектора, – якби вiн був тут, то потвердив би, – чому мене заарештовано. І що ж менi вiдповiв той iнспектор, – я й досi бачу, як оте втiлення найбезглуздiшоi чванькуватостi сидить на стiльцi тiеi дами? Панове, вiн, власне, нiчого не вiдповiв, може, нiчогiсiнько й не знав, а просто заарештував мене й задовольнився тим. Вiн навiть утнув iще одну дурницю, привiвши до кiмнати тiеi дами трьох дрiбних службовцiв мого банку, якi заходилися мацати й перевертати фотографii, власнiсть тiеi дами.