Процес. Америка

, якщо порiвняти його з суддею, що сидить на горищi: в банку К. займае великий кабiнет iз передпокоем, крiзь величезне вiкно вiн може дивитися на майдан, де невпинно сновигае юрба! А втiм, вiн не мае там побiчних прибуткiв, бо не бере хабарiв i нiчого не розкрадае, там служник не принесе йому до кабiнету жiнку на руцi. Але таких вигод, принаймнi в цьому життi, К. волiв би зректися.

K. стояв перед клаптиком паперу, аж тут на порiг ступив якийсь чоловiк, що крiзь вiдчиненi дверi зазирнув до житловоi кiмнати, звiдки можна було побачити й залу засiдань, i зрештою запитав К.

, чи той не бачив тут недавно однiеi жiнки.

– Ви судовець, так? – запитав К.

– Атож, – вiдповiв чоловiк. – Ага, ви звинувачений К., тепер я впiзнав вас, ласкаво прошу заходити, – i вiн простяг К. руку, чого той аж нiяк не сподiвався. – Сьогоднi, правда, засiдання нема, – додав згодом судовець, побачивши, що К. мовчить.

– Знаю, – вiдповiв К. i став придивлятись до цивiльного одягу судовця: поряд iз звичайними гудзиками були пришитi два позолоченi, зрiзанi, напевне, зi староi офiцерськоi шинелi: тiльки вони й засвiдчували належнiсть цього чоловiка до судового прошарку.

– Десь хвилину тому я розмовляв iз вашою дружиною. Тепер ii тут нема. Студент забрав ii до кiмнати слiдчого.

– Бачите, – заходився пояснювати судовець, – ii завжди забирають вiд мене. Сьогоднi недiля, мiй неробочий день, але ж, щоб мене викурити звiдси, менi звелiли переказати якесь геть непотрiбне повiдомлення. Йти, щоправда, не дуже далеко, тож я мав надiю, що, як покваплюсь, iще вчасно повернуся.

Отже, я бiг щодуху, прокричав урядовцевi, до якого мене послано, оте повiдомлення в прочиненi дверi, i менi так забивало дух, що вiн навряд чи й зрозумiв мене, потiм побiг назад, але студент виявився меткiший, його дорога була, зрештою, коротша, йому досить лише збiгти сходами. Якби я не був такий залежний, я б уже давно розквацяв того студента на оцiй стiнi. Отут, бiля цього папiрця. Я мрiяв про це вже не раз. Ось вiн прибитий трохи вище вiд пiдлоги, руки розведенi, пальцi розчепiренi, кривi ноги вигинаються, немов колесо, i всюди навколо плями кровi. Але досi це була тiльки мрiя.

– А що, бiльше нiчим зарадити не можна? – смiючись, запитав К.

– Не знаю, – вiдповiв судовець. – А вiн тепер став iще паскуднiший, досi вiн забирав ii тiльки до себе, а тепер водить ii, – власне, цього я давно сподiвався, – ще й до слiдчого.

– А ваша дружина тут зовсiм невинна? – присилував себе запитати К.