Процес. Америка

Судовець спробував кiлькома словами заспокоiти його, але той пояснив, що вiн сам мае в усьому пересвiдчитись, вiдсалютував i квапливою, проте дрiбною, скутою, напевне, подагрою, ходою, подибав далi.

К. уже не переймався нi охоронцем, нi людьми, що сидiли на лавах, надто коли десь посерединi коридору з’явилась нагода повернути праворуч у якийсь позбавлений дверей отвiр. К. запитав судовця, чи правильна ця дорога, той кивнув головою, i тiльки тодi К. повернув. Йому вже набридло, що судовець неодмiнно йде на один-два кроки позаду: адже принаймнi тут може створитись враження, нiби його ведуть як заарештованого.

Через те вiн часто зупинявся й чекав судовця, але той завжди залишався позаду. Зрештою К. заговорив, аби покласти край своему неспокоевi:

– Ну, я вже побачив, як воно тут, i тепер хочу вийти.

– Ви ще не все бачили, – безневинно сказав йому судовець.

– А я й не хочу всього бачити, – заперечив К., що, власне, таки справдi вiдчув утому, – я тепер хочу пiти, де тут вихiд?

– Ви що, вже заблукали? – здивувався судовець.

 – Вернiться до рогу, а там повертайте праворуч i йдiть аж до дверей.

– Ходiть зi мною, – попросив К., – покажiть менi дорогу, бо я туди не потраплю, там так багато всiляких переходiв.

– Тут тiльки одна дорога, – майже з докором вiдказав судовець, – а я не можу пiти з вами назад, бо менi треба подати рапорт, а через вас я згаяв чимало часу.

– Ходiть зi мною, – гострiшим тоном повторив К., неначе зловив нарештi судовця на брехнi.

– Не кричiть так, – зашепотiв судовець, – тут усюди кабiнети. – Якщо не хочете вертатися самi, пройдiть ще трохи зi мною або зачекайте тут, поки я подам рапорт, i я тодi залюбки пiду з вами назад.

– Нi, нi, – затявся К., – я не чекатиму, ви повиннi пiти зi мною тепер. – К. iще не роздививсь як слiд, де вiн опинився, аж тут однi з багатьох навколишнiх дверей прочинились, i К. скинув туди очима. Вийшла дiвчина, почувши, напевне, гучну розмову, й запитала:

– Чого вам треба?

Позаду неi в напiвсутiнi можна було добачити, як пiдходить iще й чоловiк.

К. глянув на судовця. Адже той запевняв, що на К. нiхто не зверне уваги, а тепер вийшло аж двое, ще трохи – i збiжаться всi, доведеться пояснювати, чому вiн тут. Єдиною зрозумiлою й прийнятною вiдповiддю була б та, що вiн звинувачений i хоче довiдатись про дату наступного допиту, але саме такого пояснення К. не хотiв давати, надто тому, що й воно не вiдповiдало правдi; K.