Процес. Америка

Щоправда, з люка посипалося стiльки сажi, що вона мусила миттю зачинити його i своею хусточкою протерти К. руки, сам вiн був надто знесилений, щоб подбати про себе. К. б охоче посидiв на стiльцi, щоб набратися сили й пiти собi, i, безперечно, швидше б оклигав, якби ним менше клопоталися. Аж тут дiвчина пояснила йому:

– Тут вам не можна залишатися, ви заважаете руховi. – К. очима запитав ii, якому руховi тут можна заважати. – Я проведу вас, як хочете, до кiмнати для недужих. Допоможiть менi, будь ласка, – звернулася вона до чоловiка в дверях, що вiдразу пiдступив ближче.

Проте К. не хотiлося до кiмнати недужих, вiн якраз щосили намагався уникнути, щоб його вели далi, бо що далi його поведуть, то гiрше йому ставатиме, i тому сказав:

– Нi, я вже можу йти, – i, розслаблений спокiйним вiдпочинком на стiльцi, тремтячи звiвся на ноги. Але стояти було несила. – Ноги не йдуть, – зiтхнув вiн i, похитавши головою, знову сiв. К. згадав про судовця, що мiг би легко вивести його звiдти, але той, здавалося, давно вже подався геть.

К. дивився повз дiвчину й чоловiка, що поставали перед ним, i нiде не бачив свого судовця.

– Гадаю, – сказав чоловiк, що, до речi, був елегантно вбраний, надто впадав у вiчi його сiрий жилет iз двома довгими загостреними полами, – пановi недобре, бо на нього подiяло тутешне повiтря, отже, найкраще, – i йому самому це сподобаеться найдужче, – не вести його до кiмнати для недужих, а просто вивести з канцелярii.

– Щира правда! – закричав К., з великих радощiв майже урвавши чоловiка на словi.

– Звiсно, менi одразу стане краще, я, зрештою, не дуже й кволий, треба тiльки пiдтримати мене попiд руки, я великого клопоту не завдам, та тут i дорога недовга, доведiть мене до дверей, я там ще посиджу трохи на сходах i миттю зберуся на силi, я, власне, на такi напади не страждаю, ця кволiсть i менi самому несподiванка. Адже я теж службовець i звик до конторноi задухи, але тут вона вже надто дошкульна, ви й самi казали про це. Тож, будь ласка, виявiть люб’язнiсть, проведiть мене трохи, менi, власне, голова паморочиться i тому стане зле, як я пiдведуся сам.  – І К. пiдняв плечi, аби помiчникам було легше взяти його пiд руки.

Та чоловiк не послухав його, а спокiйнiсiнько сунув руки в кишенi штанiв i розреготався.

– Дивiться, – сказав вiн дiвчинi, – я, отже, не помилився. Пановi тiльки тут так погано, а не всюди.

Дiвчина теж засмiялась, але легенько вдарила чоловiка пучками по руцi, немов вiн дозволив собi з К. занадто смiливий жарт.