Процес. Америка

Отже, слова Франца, мовляв, тут на нього чекае наречена, – звичайнiсiнька безневинна вигадка, якою вiн лише намагався пробудити до себе бiльше спiвчуття.

Навiть наступного дня вартовi нiяк не виходили К. з думки, вiн не мiг зосередитись на роботi i, щоб упоратися з нею, мусив, як i попереднього дня, знову засидiтись у кабiнетi. Вже йдучи додому i знову проминаючи комiрчину, К., немов за звичкою, вiдчинив дверi. Те, що постало йому перед очима замiсть сподiваноi темряви, нiяк не вкладалось у голову. Нiчого не змiнилося, геть усе було таке саме, як i вчора, коли вiн вiдчинив дверi.

Старi бланки та каламарi коло порога, екзекутор з рiзкою, напiвроздягненi вартовi, свiчка на полицi; вартовi знову застогнали й метнулися до нього: «Пане!» К. миттю захряснув дверi i прибив iх iще й кулаком, щоб вони добре причинилися. Мало не плачучи, пiдбiг вiн до служникiв, що спокiйно порались бiля копiювальноi машини i, здивувавшись, припинили роботу.

– Приберiть нарештi в комiрчинi! – загорлав К. – Ми потонемо в смiттi!

Служники пообiцяли, що приберуть уже завтра.

К. кивнув головою, такоi пiзньоi вечiрньоi пори вiн уже не мiг присилувати iх до роботи, хоч, власне, мав такий намiр. К. трохи посидiв, аби бодай кiлька хвилин вiдчувати, що поряд е служники, вiдбракував кiлька копiй, удаючи, нiби перевiряе iх, а потiм, виснажений, iз порожнечою в головi, подався додому, помiтивши, що служники не наважаться пiти з роботи разом з ним.

Роздiл 6

Дядько. Ленi

Одного пополудня – К. був якраз дуже заклопотаний, готуючи пошту – мiж двома служниками, якi несли документи, до кабiнету вдерся родич К.

 – дядько Карл, дрiбний землевласник, що жив у селi. Побачивши його, К. трохи злякався, так само як давно вже лякався на саму думку про дядькiв приiзд. К. десь уже мiсяць знав напевне, що до нього мае приiхати дядько. Вiдтодi йому весь час увижалось, як дядько, трохи горблячись, затиснувши лiвою рукою крислатого бриля, а праву, простягнувши ii вперед ще на порозi, з непотрiбним поспiхом подае йому через стiл, скидаючи на пiдлогу все, що заважатиме йому. Дядько завжди поспiшав, бо його переслiдували прикрi думки, пiд час свого одноденного перебування в столицi вiн неодмiнно мав зробити геть усе, що намiрявся, не вiдмовляючись при цьому вiд будь-якоi принагiдноi розмови, оборудки чи розваги, яка трапиться йому по дорозi. Через те К., дуже зобов’язаний дядьковi як своему колишньому опiкуновi, був змушений в усьому йому допомагати, а до того ж iще й брати до себе на нiч.