Процес. Америка

, – тут не треба хвилюватися нi тобi, нi менi. Коли людина стривожена, процес годi виграти, – повiр бодай трохи моему практичному досвiдовi, так само як i я завжди, навiть тепер, дуже шаную твiй досвiд, хоч iнколи вiн мене приголомшував. Ти кажеш, мовляв, через процес страждатиме вся наша родина, – признаюсь, цього вже я не годен зрозумiти, але дарма, це рiч другорядна, – тож я залюбки в усьому дослухатимусь до твоiх порад. Тiльки от, на вiдмiну вiд тебе, я вважаю, що поiздка в село не дасть менi жодноi користi, вона скидалася б на втечу i засвiдчувала б провину.

Крiм того, там мене б iще тяжче переслiдували, можливо, навiть прискорили б розгляд справи.

– Слушно, – згодився дядько таким тоном, нiби вони нарештi дiйшли порозумiння, – але я пропоную, бо бачу, що, коли ти залишишся тут, справа опиниться пiд загрозою внаслiдок твоеi байдужостi, мабуть, буде найкраще, як я замiсть тебе сам заопiкуюся нею. Та якби й ти доклав усiх зусиль i зосередився на нiй, було б, звичайно, ще краще.

– Отже, бачу, що ми тепер однодушнi, – сказав К.

 – І яка ж твоя пропозицiя, що менi робити насамперед?

– Я мушу, звiсно, спершу обмiркувати справу, – мовив дядько. – Адже подумай: я вже мало не двадцять рокiв майже безвиiзно прожив у селi i тому стратив нюх на такi справи. Моi рiзноманiтнi й важливi зв’язки iз впливовими людьми, яких ти, напевне, знаеш уже краще, за цей час трохи ослабли. Знаеш, там, у селi, я майже самотнiй. А цю вiдiрванiсть вiд людей помiчаеш саме при таких-от нагодах. До того ж твоя справа – почасти несподiванка для мене, дарма що я, хоч як дивно, про щось уже здогадувавсь iще з Ерниного листа, а сьогоднi, подивившись на тебе, бачу геть усе, як на долонi.

Але це пусте, тепер найголовнiше – не марнувати часу. – Ще говорячи, дядько став навшпиньки, махнув якiйсь машинi i вже тягнув К. за собою в автомобiль, водночас називаючи водiевi адресу. – Ми поiдемо до адвоката Гулда, – сповiщав дядько, – це мiй шкiльний товариш. Ти, певне, чув його iм’я? Не чув? Дивно. Таж вiн як оборонець i захисник знедолених мае чималу славу. Як до людини я маю до нього величезну довiру.

– Як на мене, все, що ти робитимеш, – слушне, – вiдказав К., хоча кваплива настирливiсть, iз якою дядько брався до справи, трохи непокоiла його. Не дуже тiшила й думка звертатись як звинувачений до адвоката для злидарiв. – Я й не знав, – провадив К. далi, – що в таких справах теж можна йти до адвоката.

– Та звичайно, – вiдказав йому дядько, – це ж очевидна рiч.