Процес. Америка

Отже, i з цього погляду неминуче випливало, що треба дуже скоро, найкраще – цього ж таки вечора спекатись адвоката й перебрати захист на себе. Щоправда, за його розповiдями, це було б щось нечуване i, напевне, дуже образливе, але К. уже не мав снаги терпiти, не мав снаги бачити, як усi його зусилля в процесi натикаються на перешкоди, до появи яких, можливо, спричинився його власний адвокат. Тiльки-но спекавшись адвоката, треба негайно подати вступну промову i по змозi щодня нагадувати, щоб ii розглянули. Задля цього, звичайно, не досить, щоб К.

, як i решта, сидiв у коридорi i ставив пiд лаву капелюха. Вiн сам, або жiнки, або якiсь iншi посланцi повиннi день у день надокучати судовикам i змушувати iх замiсть виглядати крiзь вiконечко в коридор сидiти за столом i вивчати заяву К. Цих зусиль не слiд припиняти нiзащо, все треба органiзувати, за всiм наглядати, правосуддя нарештi мае зiткнутися зi звинуваченим, що тямить, як боронити власнi права.

Та коли К. намiривсь утiлити своi задуми, труднощi складання вступноi заяви навiть йому видались попервах нездоланними.

Передусiм десь, мабуть, тиждень К. тiльки з соромом мiг подумати, що вiн колись буде змушений самотужки написати таку заяву; про те, що таке завдання може виявитись iще й важким, вiн i гадки не мав. К. пригадав, як одного разу перед полуднем, коли був просто завалений роботою, вiн раптом вiдсунув усе вбiк i розкрив блокнот, аби спробувати сформулювати основнi тези тiеi заяви i потiм, можливо, передати iх забарному адвокатовi, аж саме тiеi хвилини вiдчинилися дверi директорового кабiнету i з гучним смiхом до його кiмнати зайшов заступник директора. Тодi К. зненацька стало дуже прикро, хоча заступник директора смiявся, звичайно, не зi вступноi заяви, про яку вiн не знав нiчого, а зi щойно почутого бiржового жарту, жарту, що вимагав для свого розумiння малюнка, тож заступник перехилився через стiл К. i олiвцем, узятим у К. з рук, зобразив його на сторiнцi блокнота, де мала бути заява.

Сьогоднi К. уже забув про сором, треба неодмiнно написати заяву.

Якщо вiн не матиме для неi часу в кабiнетi, – а напевне, буде саме так, – тодi мусить ночами писати ii вдома. Якщо й ночей не вистачатиме, треба взяти вiдпустку. Тiльки не зупинятись на пiвдорозi, бо не лиш у справах, а завжди й усюди така тактика найбезглуздiша. Щоправда, складання заяви оберталось на майже безкiнечну роботу. Можна бути аж нiяк не боязливоi вдачi, а все ж легко дiйти висновку, що впоратись iз таким завданням – неможлива рiч.