Камінний хрест. Новели

Баба гладила, обiймала, приговорювала, але таки нiчого не могла вдiяти.

Мiсяць освiчував стаенку через дверi, i баба видiла кожний рух корови. Вона врештi пiднялася. Ледво держалася на ногах. Розглядалася по стаенцi, як би прощалася з кожним кутом.

Потiм упала на солому i розтяглася, як струнва. Романиха приклякла коло неi i шурувала ii вiхтем. Сама не знала, що з нею дiеться. Потiм корова зарикала голосно i почала бити ногами. Романисi зробилося горячо, жовто в очах, i закервавлена впала. Корова била ногами i роздирала бабу на кавалки.

Обi боролися зi смертю.

Новина

У селi сталася новина, що Гриць Летючий утопив у рiцi свою дiвчинку. Вiн хотiв утопити i старшу, але випросилася. Вiдколи Грициха вмерла, то вiн бiдував. Не мiг собi дати ради з дiтьми без жiнки. Нiхто за нього не хотiв пiти замiж, бо коби-то лишень дiти, але то ще й бiда i нестатки. Мучився Гриць цiлi два роки сам iз дрiбними дiтьми. Нiхто за нього не знав, як вiн жие, що дiе, хiба найближчi сусiди.

А тепер усе село про нього заговорило.

То прийшов вiн вечором додому та й застав дiвчата на печi.

– Дедю, ми хочемо iсти, – сказала старша, Гандзуня.

– То iжте мене, а що ж я дам вам iсти? Адi, е хлiб, та й начинейтеси!

Та й дав iм кусень хлiба, а вони, як щенята коло голоi кiстки, коло того хлiба заходилися.

– Начинила вас та й лишила на мою голову, бодай i земля вiкiнула! А чума десь ходить, бодай голову зломила, а до вас не поверне.

Дiвчата не слухали татовоi бесiди, бо таке було щоднини i щогодини, i вони привикли. Їли хлiб на печi, i дивитися на них було страшно i жаль. Бог знае, як тi дрiбонькi кiсточки держалися вкупi? Лише четверо чорних очей, що були живi i що мали вагу. Здавалося, що тi очi важили би так, як олово, а решта тiла, якби не очi, то полетiла би з вiтром, як пiр’я. Та й тепер, як вони iли сухий хлiб, то здавалося, що кiстки в лицi потрiскають.

Гриць глянув на них iз лави i погадав: «Мерцi», – i напудився так, що аж його пiт обсипав. Чогось йому так стало, як коли би йому хто тяжкий камiнь поклав на груди. Дiвчата глемедали хлiб, а вiн припав до землi i молився, але щось його тягнуло все глядiти на них i гадати: «Мерцi!»

Через кiлька день Гриць боявся сидiти в хатi, все ходив по сусiдах, а вони казали, що вiн дуже журився.