Я (Романтика)

Вся ii одiж сидiла на нiй якось незграбно, але i в цьому була своя привабливiсть. Особливо подобались анарховi неслухнянi кучеряшки з ii русявого волосся, «вiчна» бiленька блюзка, на шиi – «вiчний» бантик «котиком».

Чимсь древнiм, забутим, але й близьким вiяло вiд цього бантика.

І зараз, коли публiка розбiглась, анарх, зиркнувши на сестру Катрю, згадав глуху дорiжку в крижовник, що по нiй ходили тургеневськi дiвчата.

Навкруги стояла гаряча тиша. На далеких перевалах до експериментальноi ферми вiдходила соняшна дорога.

На поверхнi рiки бiгали срiблястi зайчики i похило – пiд вагою сонця – стояли осоки. Бiля домiв вiдпочинку зрiдка прокидалися голоси, але глухли в соняшнiй порожнечi.

Сестра Катря подивилася своiми тихими очима на анарха й сказала:

– Знаете? Скоро iду. Подала рапорт.

– Зовсiм?

– Так! Буду працювати десь в iншому мiсцi…

– І радий за вас, i шкода, що iдете! – сказав анарх ласкавим голосом: вiн завжди почував необхiднiсть говорити з сестрою Катрею задушевно.

– А ви ж коли? – спитала сестра Катря.

– Думаю, через два мiсяцi – не бiльше: бачу – мене збираються затримати тут.

– Я чула. Ординатор казав, що у вас щось подiбне до гiстерii.

– Можливо! – покривився вiн.

Потiм сестра Катря скаржилась, що бути бiля города в нетрях надто важче, нiж десь у далеких нетрях. І потiм iй важко в санаторiй: вона вже нiколи не буде сестрою. Але сестра Катря розумiе, що для анарха ця тема не зовсiм приемна.

– Ну, колись i ви виiдете! – сказала вона, зиркнувши на рiку, i задумалась.

Вiн скинув очима в яблуневий глуш i подумав: «колись». І раптом захотiлось йому образити цю милу дiвчину. Вiн ледве стримав себе, щоб не сказати: «а чи не хочете ви комбiнацii з трьох пальцiв?» Чому це всi певнi, що вiн у станi повноi анабiози? Чому це всi говорять iз ним таким жалiсливим тоном, нiби й справдi з ним дiеться щось неладне? Безперечно, вiн мусить пiдлiкуватися… Але що з того?..

З рiки вiйнуло вогким росяним потоком. Сестра Катря положила руку на анархове плече й говорила, легко хвилюючись i пiдкреслюючи своi фрази жестами степовоi дiвчини: наiвними i м’яко-суворими.

Темою ii оповiдання були нашi сiрi санаторiйнi «буднi», що з iх кола вона шукала виходу.

– Це якась iдiотська плутанина! – сказала сестра Катря й наiвно подивилася на осоки. – Це якась iдiотська проблема, i iй нема нi кiнця, нi краю. Я буквально не розберу: де починаеться вiльний генiй царя природи й кiнчаеться крамар, свiтовий чортик.