Чарівник країни Оз. Ілюстроване видання

Чарiвник краiни Оз. Ілюстроване видання

Френк Баум

Повiсть «Чарiвник краiни Оз» оповiдае про пригоди дiвчинки з канзасу Доротi та ii песика Тото. Опинившись через ураган у казковiй Краiнi Оз, вони прямують дорогою з жовтоi цегли до Чарiвника Краiни Оз аби повернутись додому. На цьому шляху iм зустрiчаються незвичайнi друзi – опудало Страшило, Бляшаний Лiсоруб, Лякливий Лев – що допомагають здолати i казковi, i життевi перешкоди. Переклад украiнською Олени Голоти. Ілюстрацii Наталii Герасименко.

Френк Баум

Чарiвник краiни Оз

Смерч

У крихiтному будиночку, загубленому десь помiж безкрайнiх прерiй Канзасу, разом зi своiм дядьком Генрi i тiтонькою Ем, жила дiвчинка, на ймення Доротi.

У iхнiй домiвцi була лише одна кiмната, а погребом слугувала яма, викопана в землi – вона слугувала сховком вiд раптових пiщаних бурь, якi досить часто траплялися в Канзасi.

Їх сiрий будиночок ледь вирiзнявся серед цих сiрих рiвнин. Здавалося, сiрим пилом було припорошено все навколо, навiть тiтонька Ем з дядечком Генрi.

Цей всюдисущий пил не мiг нiчого вдiяти лише з Доротi й Тото, маленьким чорним песиком з довгою шовковистою шерсткою. Доротi i ii улюбленець так весело гралися та завзято гасали навколо, що пiщаний пил просто не встигав осiсти на них.

Однак цього дня iм було не до iгор. Дядечко Генрi стурбовано поглядав на небо: воно темнiло на очах. Вiн вiдправився у хлiв, щоб перевiрити, як там конi та корови. Доротi теж поглядала на небо, та й тiтонька Ем перестала мити посуд i пiдiйшла до дверей.

З першого ж погляду вона зрозумiла: наближаеться буревiй.

– Доротi, хутчiш! – закричала вона. – Ховайся швидше в льох!

Тото, злякавшись, забився пiд лiжко, i Доротi, хоч як старалася, все не могла його витягнути. Переполохана тiтонька Ем вiдкрила люк з льоху i спустилася вниз. Зрештою Доротi впiймала Тото i вже зiбралась приеднатись до тiтки. Та не встигла вона пiдiйти до дверей, домiвку так сильно хитнуло поривом вiтру, що дiвчинка впала на пiдлогу.

І тут трапилось щось дивне. Будинок закружляв неначе дзига, а згодом став повiльно пiднiматися вгору. Смерч пiдхопив його i понiс все далi i далi вiд мiсця, де той завжди стояв.

Запанувала темрява, моторошно завивав вiтер, але Доротi зовсiм не було страшно: неначе нiчого i не трапилось, а будиночок плавно витав у повiтрi.

Тото, гучно гавкаючи, гасав по кiмнатi, поки Доротi спокiйно сидiла на пiдлозi, очiкуючи, що ж буде далi.