Таємниця Золотого ключика

І вiн був правий: за мить розбiйники витягли майстра з карети й, вигукуючи загрози та регочучи, узялися вивертати його кишенi. Вони хапали все, що знаходили, i вiдразу запихали собi за пазухи. Зрештою, залишивши розкиданi непотрiбнi речi й очманiлого та розгубленого лялькаря, злодii хвацько завантажилися всiею гамiрною компанiею в карету й погнали коней у напрямку лiсу.

Почекавши, поки карета з розбiйниками розтане в сутiнках, i прийшовши до тями, майстер побiг униз до ставка шукати свою черепаху.

До самоi темряви, пильно вдивляючись у дзеркало води й нерiвностi берега, вiн намагався знайти обриси маленькоi черепахи. Але настала нiч, i пошуки були марними. Майстровi нiчого не залишалося, хiба що знайти нiчлiг, заспокоiтися й вiдпочити до наступного ранку. Зiбравши з дороги своi залишенi як непотрiб речi, вiн побрiв до найближчоi таверни, де й жив я.

На тi невеликi грошi, якi вдалося виручити пiсля продажу решти речей, майстер винайняв найменшу кiмнатку для гостей на другому поверсi, жив, суворо економлячи й харчуючись скоринками хлiба.

Кожного дня на свiтанку вiн збирався й iшов до ставка з надiею все ж знайти черепаху, але, крiм гамiрливих жаб i сплескiв грайливих риб, якi щохвилини вискакували з води, вiн так нiчого й не побачив. Качки, що жили поруч iз водоймою й ховалися в очеретi, з недовiрою спостерiгали за незнайомцем.

Так минали днi за днями, i надiя майстра поступово танула. Наближалися холоди, птахи збиралися й вiдлiтали у вирiй, уже не дзижчали бабки, i зiрване вiтром листя щiльним килимом укривало дзеркало води.

«Можливо, черепаха розбилась об камiння, коли я поспiхом викинув ii з вiкна карети, – мiркував лялькар, – i таемниця золотого ключика так i залишиться на днi цього ставка…» З такими думками майстер востанне вийшов на середину мосту, кинув на ставок прощальний погляд, дiстав iз кишенi останню жменю срiбних монет, кинув iх у воду й похнюплений побрiв до себе додому, у мiсто майстрiв, зупиняючи дорогою старi вози.

Роздiл 3

А що ж трапилося з черепахою пiсля того, як вона з такоi висоти шубовснула у воду?

Жабенята наперебiй розповiдали мiсцевим коникам i бабкам iсторiю про те, що невiдомо звiдки в ставку з’явилася невiдома особа, яка нiчого не розумiе й нiкому гаразд не вiдповiдае, заховалася в очеретi, говорить якось незрозумiло й усiх боiться. Їi незвичний вигляд цiкавив i дивував усiх.