Фауст

Думки стають чiткi i стислi,

Надiя лине в майбуття,

І знову, знов я зношу мислi

До потайних джерел життя.

Та цить же, пуделю! Твое завивання

Не гармонуе зi звуками тими,

Що душу сповняють думками святими.

Таж нам вiдоме людське глузування

З високого всього,

З того, що в ньому не тямлять нiчого;

Осмiюють вони прекрасне все;

І ти туди ж, за ними, псе!

Та лихо менi! Я знову нудьгую,

В душi задоволення бiльше не чую…

Чом так швидко криниця висихае,

А мене знов спрага змагае?

Не раз таке було зi мною…

Та з цим ще можна позмагатись:

Нам треба вiрою пройнятись,

Премудрiстю понадземною,

Нам тiльки Вiдкриття з'ясуе свiт.

Вiдкрию Новий Заповiт,

Вiдкрию текст прадавнiй знову,

Заглиблю в нього пильний зiр

І цей священний первотвiр

Перекладу на милу рiдну мову.

(Розгортае книгу i лаштуеться перекладати)

Написано: «Було в починi   С л о в о!»[20 - «Було в починi Слово!» – Початок евангелiя вiд Іоанна, що викликав багато рiзних тлумачень у теологii та iдеалiстичнiй фiлософii.

Многозначне грецьке «логос» сприймалось бiльшiстю коментаторiв як божественний розум, що виражае себе в своiх творiннях. Варiанти перекладiв, що iх перебирае Фауст («мисль», «сила», «дiя»), пропонувались, мiж iншим, сучасником i другом юнацьких днiв Гете, поетом, iсториком i фiлософом-iдеалiстом Гердером.]

А може, переклав я зразу помилково?

Зависоко так слово цiнувать!

Інакше треба змiркувать,

Так внутрiшне чуття менi говорить.

Написано: «Була в починi   М и с л ь!»

Цей перший вiрш як слiд осмисль,

Бо ще перо бiди тобi натворить.

Хiба ж то мисль i свiт i нас створила?

А може, так: «Була в починi   С и л а!»

Пишу – i сумнiв душу огорнув:

Я, мабуть, знову сутi не збагнув…

Та свiт свiнув – не зрадила надiя,

І я пишу: «Була в починi   Д i я!»

Коли ти хочеш тут сидiти,

Пуделю, то годi вити

І скавулiти!

Менi в роботi заважаеш,

Господаря так зневажаеш!

Хоч менi з кiмнати

Прийдеться тiкати,

Хоч гостю покажу порiг:

Бiжи туди, звiдкiль прибiг!

Та що це? Що я бачу?

Чи я притомнiсть трачу?

Чи це не сон, чи не мара?

Собаку щось мов розпира —

Росте, росте, як та гора,

Втрачае подобу собачу!

Так ось кого я пригостив!

Немов страшенний бегемот,

Вiн блимнув оком, роззявив рот.

Ну що ж! Бог милост?в!

Пекельне кодло розженем

Ми Соломоновим ключем[21 - Пекельне кодло розженем / Ми Соломоновим ключем. – Соломонiв ключ (лат.