Фауст

Разом з тим у «Пролозi» знайшов вiдображення досвiд Гете як театрального директора, а також його погляди на мистецтво взагалi. В цей час Гете вважав, що справжнiй художнiй твiр виникае як рiвнодiйна трьох сил: генiя (поет), мистецтва як умiння (комiк) i мистецтва як ремесла (директор). Фiгура комiка дечим натякае на образ Мефiстофеля, поет багато в чому нагадуе Фауста.

4

…Із неба через землю в пекло. – Маеться на увазi не шлях Фауста згiдно з вiдомою середньовiчною легендою, а широта задуму трагедii.

5

Написано близько 1800 р. Як указував сам Гете, цей пролог навiяний аналогiчною сценою в бiблiйнiй книзi Іова, де диявол спокушае людину з божоi волi. Ім’я Мефiстофеля запозичене з народноi легенди; етимологiя його неясна. Пропонувались тлумачення: мефiзтофель (евр.) – руiнник-брехун; ме-фаусто-фiлес (грецьк.) – не Фауста друг, тощо.

6

Могутнiм громом сонце грае / В гучному хорi братнiх сфер… – Поняття гармонii сфер запозичено з учення пiфагорiйцiв, згiдно з яким число, як суть буття, лежить в основi як музики, так i всiеi свiтобудови.

Пор. першу дiю другоi частини трагедii, де громохкий гомiн вiстуе схiд сонця.

7

…Нехай тодi плазуе у пилу, / Як та змiя, моя тiтуся. – Згiдно з бiблiйним мiфом, диявол спокусив Єву й Адама в образi змii, за що Бог прирiк iй «плазувати на животi i iсти землю до кiнця вiку».

8

Сцена складаеться з двох частин, написаних у рiзний час: перший монолог, викликання духа i дiалог з Вагнером написано в 1774–1775 рр.

, решта – в 1797–1801 рр.

9

У цих мальованих шибках / Небесний свiт – i той зачах! – В готичних будiвлях часто застосовувались кольоровi шибки.

10

– Цей Нострадамiв вiщий твiр / Тобi вiдкрие таiну. – Нострадам (точнiше, Мiшель де Нотр Дам) – сучасник iсторичного Фауста, лейб-медик i астролог французького короля Карла IX, автор вiдомих пророцтв (1503–1556).

11

Розкривае книгу i бачить знак макрокосму.

 – Згiдно з мiстично-кабалiстичним «ученням» iснуе три свiти: елементарний (стихiйний, матерiальний), небесний i наднебесний (духовий), що разом становлять великий свiт – макрокосмос. Все, що е в однiм iз тих свiтiв, мае аналоги в двох iнших, i всi три свiти в постiйнiй взаемодii, яку Гете виразив тут у дусi давнiх магiв образами духiв, що «в льотi стрiчнiм мiняють кiнви золотi». Знак макрокосму – шестикутна зiрка.