Фауст

Г о с п о д ь

Що ж, спробуй вiдiрвати духа

Вiд його першоджерела

І, якщо вiн тебе послуха,

Зведи його на стежку зла.

Знай, сам ти осоромишся натомiсть:

В душi, що прагне потемки добра,

Є правого шляху свiдомiсть.

М е ф i с т о ф е л ь

Свiдомiсть швидко завмира!

Я знаю, в мене певна гра.

А вже коли свого доб'юся,

То матиму утiху немалу:

Нехай тодi плазуе у пилу,

Як та змiя, моя тiтуся[7 - …Нехай тодi плазуе у пилу, / Як та змiя, моя тiтуся.

 – Згiдно з бiблiйним мiфом, диявол спокусив Єву й Адама в образi змii, за що Бог прирiк iй «плазувати на животi i iсти землю до кiнця вiку».].

Г о с п о д ь

Приходь сюди безпечно завше,

На ваш-бо рiд не маю ворожди;

А з духiв заперечення, лукавче,

Ти був менi найстерпнiший завжди.

Людина не всякчас дiяльностi радiе,

Понад усе кохае супокiй;

Потрiбен iй супутник ворушкий,

Щоб бiсом грав i збуджував до дii.

А ви, справдешнi дiти Божi,

Любуйте на дива творiння гожi!

Нехай живий i вiчно-творчий дух

Лле скрiзь любови свiтло животворне

І явищ бiг, речей минущих рух

Хай думкою безсмертною огорне.

Небо закриваеться, архангели розходяться.

М е ф i с т о ф е л ь

До чого ж гарний дiдуган!

З ним iнколи зустрiтися приемно.

І то сказать: такий великий пан

З дияволом обходиться так чемно!

ЧАСТИНА ПЕРША

Дiя перша

НІЧ[8 - Сцена складаеться з двох частин, написаних у рiзний час: перший монолог, викликання духа i дiалог з Вагнером написано в 1774–1775 рр.

, решта – в 1797–1801 рр.]

Вузька кiмната з високим Готичним склепiнням. Ф а у с т  сидить неспокiйно в крiслi бiля столу.

Ф а у с т

У фiлософiю я вник,

До краю всiх наук дiйшов —

Уже я й лiкар, i правник,

І, на нещастя, богослов…

Ну i до чого ж я довчивсь?

Як дурнем був, так i лишивсь.