Фауст

Фауст

Johann Wolfgang Goethe

Фауст» – безсмертна трагедiя генiального нiмецького поета Йоганна Вольфганга фон Гете, що стала одним iз шедеврiв свiтовоi лiтератури.

«Фауст» був створений на основi середньовiчних нiмецьких сказань. Але пiд пером Гете маг i чаклун Йоганн Фауст перетворився на вченого, втомленого вiд безплiдностi власного життя i томлiння духу. Щоб знайти сенс i цiннiсть людського iснування, вiн вирiшуеть укласти угоду з пiдступним посланцем пекла.

Генiальне творiння, присвячене пiзнанню життя, творчоi силi людського духу, протистояння Бога i сатани, Гете створював протягом усього свого життя.

Йоганн Вольфганг Гете

ФАУСТ

ПРИСВЯТА[1 - Написана 1797 р., коли Гете пiсля багаторiчноi перерви знову вернувся до роботи над «Фаустом». Присвята звернена не стiльки до читача, скiльки до призабутих образiв трагедii, «туманних постатей», що являлись поетовi ще в днi юностi i нинi знов оволодiвають його уявою, вимагаючи собi втiлення.

Знов близитесь ви, постатi туманнi,

Що вже менi з'являлися колись.

Чи вдержу вас? Чи знову тiй оманi

Моi чуття прихильно пiддались?

Ви ринете! Пануйте ж, нестриманнi,

Коли вже ви так владно пiднялись;

Моя душа бентежно молодiе,

Коли вiд вас чудовний дух повiе.

Ви принесли веселих днiв картини

І образiв, навiки любих, рiй;

І першого кохання й дружби тiнi;

Встають, немов у казцi прастарiй.

Згадалися життя зигзаги звиннi,

Минулий жаль, i втрати бiль гiркий,

І ймення тих, що iх зрадлива доля

В цвiту стяла, мов квiти серед поля…

Пiсень моiх не чують нiжнi душi,

Що слухали пiснi юнацьких днiв[2 - Пiсень моiх не чують нiжнi душi, / Що слухали пiснi юнацьких днiв… – З поетових друзiв, що слухали першi сцени «Фауста», однi на цей час уже померли (сестра Корнелiя, письменники Мерк, Ленц), iншi жили далеко вiд Гете або вiдцурались його (письменники Клопшток, Клiнгер, Гердер, фiлософ-iдеалiст Якобi).

Розвiялись бесiди нашi дружi,

Їх вiдгомiн давно вже вiдбринiв.

Кругом чужi, хоч, може, й не байдужi,

Та iх хвала не радуе чуттiв;

А тi, що iх, мов рiднi, привiтають,

Розкиданi, десь по свiтах блукають.

І знов мене привиддя полонили,

Неначе звуть в мовчазне царство сна.