Хлопчики Джо

Що це за лист, весь замазаний чорнилом? У ньому, мабуть, щось жахливе, судячи з плями, – запитала панi Джо, яка намагалася скрасити час, присвячений перегляду кореспонденцii, спробами вгадати змiст листа за його зовнiшнiми ознаками. У конвертi був вiрш вiд якогось божевiльного шанувальника – якщо судити з незв’язностi його думок.

Присвячуеться Дж. Б.

Якби я був гелiотропом,

То став би, як поет —

Слова солодкi, як сироп,

Складали б мiй сонет.

Як дерево – струнка й тонка

У ранкових Феба промiннях,

Ви – наче квiтка та п’янка

В травневих сновидiннях.

Слова яскравi, мудрi й добрi —

Усi iх я б хотiв подарувати,

Коли злетить ваш дух за обрiй,

Ми будемо усi вас пам’ятати.

І шана, й улеслива мова

Порушить священну тишу.

Але моя добра промова —

Про те, що я вас не залишу.

Он лiлii квiтнуть на полi —

Яка чудова картина!

Навкруги високi тополi,

Й цвiте… конюшина.

Вона так схожа на вас.

Поки хлопчики з реготом читали вголос цей потiк свiдомостi, вбраний у слова, iхня мати прочитала кiлька листiв вiд недавно започаткованих журналiв, якi з найбiльшою щедрiстю пропонували iй редагувати iх безкоштовно, а також один довгий лист вiд юноi дiвчини, яка була невтiшна, бо ii улюблений герой помер («чи не погодиться дорога панi Баер переписати книжку й зробити кiнець хорошим?»).

Інший лист написав обурений хлопчик, якому було вiдмовлено в автографi, тож вiн похмуро пророкував iй фiнансовий крах i втрату популярностi, якщо вона негайно не виправить свою помилку.

І ще один – вiд священника, який бажав знати, до якоi християнськоi церкви вона належить. І ще один – вiд нерiшучоi дiвчини, яка запитувала, за кого з двох закоханих у неi молодих людей iй слiд вийти замiж.

Гадаю, цих прикладiв достатньо, щоб показати, хто i навiщо пред’являв своi права на час i без того надзвичайно зайнятоi жiнки, й водночас змусити моiх читачiв вибачити панi Джо за те, що вона не вiдповiдала акуратно всiм пiдряд.

– З листами покiнчено. Тепер я витру пил, а вiдтак займуся писаниною, бо зовсiм вiдстала вiд графiка, а новий номер журналу з черговою главою повинен вийти вчасно, попри все. Прошу тебе, Мерi, не пускай до мене нiкого. Я не прийму навiть саму королеву Вiкторiю, якщо вона завiтае сьогоднi в гостi, – i панi Баер вiдкинула свою серветку, немов кидаючи виклик усьому людству.