Хлопчики Джо

Нiхто й уявити не мiг нi того, скiльки рiзних подiй вiдбудеться, перш нiж Ден повернеться, щоб забрати свiй капiтал, нi того, наскiльки близький вiн був в той момент до вираження своеi останньоi волi… Поки пан Лоуренс пояснював, як вiн розпоряджатиметься грошима, почувся гучний голос, який весело виспiвував:

Пеггi – дiвчина весела,

Хлопцi, гей, хлопцi, гей!

Пеггi – дiвчина, що треба,

Джеку рада, е-ге-гей!

А Джек у нас моряк,

Хлопцi, гей, хлопцi, гей!

Пеггi любить Джека – оце так, оце так,

Буде моряка чекати, е-ге-гей, е-ге-гей!

Емiль завжди оголошував про свое прибуття в такий спосiб.

Разом з ним у вiтальню ввiйшов Нет, який весь день давав мiським дiтлахам уроки музики. Було приемно дивитися, як вiн широко всмiхаючись, вiтався з другом, ще приемнiше було слухати, як Ден згадував про все, чим був зобов’язаний Нету, намагаючись вiддячити за дружбу в трохи грубуватих, але щирих словах подяки. Проте особливе задоволення у присутнiх викликав обмiн враженнями мiж Деном та Емiлем. Двое славних мандрiвникiв без угаву розповiдали дивовижнi iсторii, що вражали уяву «сухопутних морякiв» i домосидiв.

Пiсля прибуття нових гостей будинок вже не мiг вмiстити веселу молодь, тож усi перебралися на веранду й влаштувалися на сходинках у густих сутiнках, немов зграя нiчних птахiв. Пан Марч i професор пiшли в кабiнет, Мег та Емi вирiшили наглянути за приготуванням частування, а Джо та Лорi сидiли бiля вiдчинених дверей, прислухаючись до веселого гомону хлопцiв i дiвчат.

– Ось вони, цвiт нашого виводка! – мовила Джо. – Однi з моiх учнiв померли, iншi розбрелися свiтом, але цi сiм хлопчикiв i чотири дiвчинки – моя втiха й гордiсть. Якщо додати до них Елiс Хiт, можна вважати, що моя дюжина в зборi. Треба визнати, клопоту в мене вiд них аж по вiнця. Знаеш, Лорi, так важливо не помилитися, задаючи правильний вектор усiм цим юним життям.

– Якщо згадати, якi вони всi рiзнi, звiдки деякi з них прийшли до нас або який вплив чинили на них родичi, ми, гадаю, можемо поки що бути задоволенi тим, чого досягли, – вiдповiв Лорi серйозно, коли його очi зупинилися на однiй свiтлiй голiвцi серед кiлькох темноволосих, хоч свiтло молодого мiсяця лягало на все, не вiддаючи переваги жодному присутньому.

– Я не турбуюся за дiвчаток. Про них пiклуеться Мег. У неi стiльки здорового глузду, терпiння й нiжностi, що на ii пiдопiчних мае очiкувати тiльки успiх. А моi хлопчики з кожним роком приносять менi дедалi бiльше клопоту.