Хлопчики Джо

Бiля маленького ставка ми розсiдлали коней на нiч. Нiде не було видно жодноi живоi iстоти, навiть птаха, а прерii проглядалися на кiлька миль навколо. Як ви думаете, що ми зробили? – i Ден окинув поглядом обличчя слухачiв, якi стояли бiля нього.

– Їли черв’якiв, як австралiйськi аборигени, – сказав Роб.

– Варили траву або листя, – припустила Джо.

– Може, наповнили шлунок глиною, як дикуни, про яких ми десь читали? – запитав пан Баер.

– Убили одного з коней! – вигукнув Тед, що жадав почути про якесь кровопролиття.

– Нi, тiльки пустили кров. Бачите, ось тут зробили надрiз, наповнили кров’ю бляшаний кухоль, поклали трохи листя полину, додали води i закип’ятили на невеликому вогнищi. Страва вийшла на славу, i спали ми в ту нiч спокiйно.

– На вiдмiну, гадаю, вiд бiдноi Окту, – промовила Джозi й погладила тварину.

– Вона на це й уваги не звернула. Чорний Яструб сказав, що ми могли б так харчуватися ще кiлька днiв, перш нiж це почало б на них позначатися. Проте цього не знадобилося. На наступний ранок ми натрапили на бiзонiв, я застрелив одного.

– Для чого цей ремiнь? – запитав Теддi, дiловито оглядаючи iндiанське сiдло, одинарну вiжку, трензель, ласо та ремiнну петлю навколо шиi коня, яка особливо зацiкавила його.

– Пiд час сутичок з ворогами ми скачемо кругами на великiй швидкостi й тримаемося за цей ремiнь, витягнувшись усiм тiлом уздовж бокiв коня, щоб сховатися вiд куль, а самi стрiляемо з-пiд його шиi.

Сiвши в сiдло, Ден злетiв зi сходiв i помчав галявиною, то сидячи верхи на Окту, то наполовину ховаючись за ii корпусом, коли зависав на стременах. Інодi вiн зiскакував i бiг за конем великими стрибками, а Дон нiсся слiдом за ними в собачому захватi вiд того, що знову вiльний i разом з друзями.

Це було прекрасне видовище – три вiльних, диких iстоти за грою. В iхнiх рухах було стiльки грацii, енергii й волi, що на мить рiвна галявина стала нагадувати прерii, а глядачi немов зазирнули в iнше життя, в порiвняннi з яким iхне власне справляло враження досить нудного й безбарвного.

– Це краще за всякий цирк! – вигукнула Джо, шкодуючи, що не може знову стати дiвчинкою й галопувати на загнузданiй Блискавцi. – Я передбачаю, що в Нен клопоту буде повна голова, тiльки встигай вправляти кiстки: Тед переламае всi до однiеi, змагаючись iз Деном.

– Кiлька падiнь йому не зашкодять, а новий обов’язок i нова розвага – тiльки на користь.