Глибше, ніж секс

Навiть кава, напевне, могла б краще подякувати…

– Ти хотiла сказати: «Дякую, що врятував мене вiд такоi тупоi смертi: на асфальтi, ввечерi, у темному провулку i з розбитою головою?» – кумедно спитав Денис.

– Ах… Так… Саме це я i хотiла сказати. Дякую, – з полегшенням видихнула я.

– Та без «бе», – усмiхнувшись, сказав рятiвник i додав: – Каву будеш? Як бачиш, щойно зварена.

Цей дивак взагалi колись сумуе? Хоча, знаете, бачити таких людей у нашому сумному свiтi набагато приемнiше. Повинен бути баланс, i цей хлопець чудово його пiдтримував.

– Ну не даремно ж ти цiлий ранок ii варив, – вiдповiла я i, трохи пiдвiвшись, пiдсунулась ближче до столу.

Денис налив каву в чашки, якi вже стояли на столi до мого приходу. Зверху утворилася густа пiнка, яка нiколи не виходила в мене, саме тому я перестала варити каву в турцi, зрозумiвши, що барiста з мене нiякий. Наливши неповну чашку, рука хлопця потягнулася до холодильника й витягнула маленьку картонну упаковку з вершками.

Ми пили каву й жували хрусткi бублики, якi лежали в сплетенiй тарiлцi для фруктiв. Вiкно квартири виходило на вулицю, якоi я ранiше нiколи не бачила. Ми торкалися губами чашок, спокiйно сьорбаючи гарячий напiй, i спостерiгали за приходом ранку. Скiльки ж кольорiв змiнюе небо за цiлий день! Неймовiрно. Напевне, я була готова просидiти тут ось так у спокоi цiлий день. Вперше вiд нашоi зустрiчi хлопець не порушував мiй спокiй, а був його частиною i, в принципi, засновником.

Мовчання… Як потрiбно iнколи просто помовчати… Але мовчите ви не тому, що не знаете, про що говорити, не тому, що занадто сором’язливi, гордi чи ображенi. Насправдi ви мовчите для вашого зближення. Це наче невидимий обмiн енергiею. Можливо, ми мовчали саме тому, а можливо, моя побита голова просто не могла зварити нiякого дотепного речення.

Я вiдчувала на собi короткi та боязкi погляди хлопця, але не звертала на них уваги. Напевне, якби я, як i пiд час другоi нашоi зустрiчi, була в навушниках, вiн би знову витягнув один, щоб привернути увагу, але навушникiв не було, тому йому залишалося просто дивитися.

Менi раптово захотiлося додому. Знаете, бувають iнколи такi неочiкуванi напади певноi емоцii, i ти нiкуди не можеш подiти ii, тому змушена пiддатися i дозволити iй якусь мить керувати собою. І тут я наче виринула з глибокого сну. Прокинулася не п’ятнадцять хвилин тому, коли ще лежала у свiжих простирадлах, а саме зараз.