Глибше, ніж секс

Новий, незнайомий колектив – це чомусь завжди так складно. Тому я придумала, що потягну туди свого нового знайомого. Я дочитала оголошення та побiгла до того кампусу, у якому абсолютно не вмiють варити каву, з надiею знайти там Дениса.

Окрилена новою iдеею щодо свого дозвiлля, я бiгла калабанями у своiх осiннiх чоботах, оббризкуючи каламутною водою з листям перехожих дiвчат. Вони смiшно пищали, щось обурено вигукуючи менi вслiд, та я продовжувала бiгти. Дiставшись входу в кампус, я крiзь прозору призму скла побачила хлопця, який сидiв за високим, наче в барi, крiслом, i дмухав всередину паперового стаканчику, смiшно скрутивши губи в трубочку.

Я зробила крок до вiкна i з широкою посмiшкою постукала по склу просто перед його носом. Денис сiпнувся, розливши трохи чаю собi на руки, i я прочитала на його вустах нервове та гучне: «Сука!» Тепер, коли напiй стiкав по руках, було точно зрозумiло, що це чай. Я скривилася, вискаливши зуби, та, зробивши на обличчi кислу, спiвчутливу гримасу, так i не змогла приховати посмiшки. Не виходить нам спокiйно привiтатися – я постiйно його лякаю. Напевне, варто заклеiти собi рота, зв’язати руки, ноги i взагалi все. Я зайшла всередину, хлопець продовжував ображено дмухати в стаканчик. Я дiстала з кишенi сумки пачку сухих серветок з ароматом конвалii i простягнула йому iх:

– Вибач… Як ти? Ось, тримай, я маю ще вологi, в разi чого. Сильно обпiкся? – висипала я ряд запитань, наче з кулемета. Хлопець мовчки перевiв свiй обурений погляд на мене. Спиною пробiгли мурахи, i я подумала, що вiн зараз вилле залишки того чаю менi на голову.

Та його похмурi брови враз змiнили свою форму, очi набули звично хитрих обрисiв, i з уст пролунало:

– Ти такими темпами наступного разу вб’еш мене, – спокiйно вiдповiв хлопець. – Давай, розказуй вже, – додав просто, – через яку новину я так постраждав? – з посмiшкою запитав Денис. Звiдки вiн знае про новину? Зрештою, байдуже, зараз це не важливо.

– Ходiмо зi мною на курси журналiстики, у нас в унiверi е таке, i я вирiшила: чому б нi? Ти як?

– Журналiстики? Хм, то тебе на iсторiю музики тягне, сьогоднi – журналiстика.

А ти впевнена, що визначилася з професiею? – недовiрливо запитав хлопець.

– Та яка нафiг рiзниця? Буде весело! Тобi ж, напевне, набридло грати на…. На тому, на чому ти там граеш, – а, до речi, на чому ж вiн грае? – на секунду задумалась я. – Спробуеш себе в iншiй галузi!

– Тобi пощастило, що я починаю тебе побоюватися, i саме тому пiду з тобою на журналiстику.