Глибше, ніж секс

А коли голоси, якi долинали з рiзних бокiв аудиторii, i неприемний скрип нiжок стiльцiв, яких совали по пiдлозi, повнiстю розчинилися в тишi, яка чомусь почала незвично тиснути, викладач почав лекцiю.

Я непомiтно прослизнула помiж рядами i сiла бiля незнайомого чувака, який зиркнув на мене дещо, як здалося на мить, дивно, проте я не звернула на це особливоi уваги. Натомiсть виклала на парту новенький, куплений спецiально для навчання блокнот, у який, без заперечень, вмiститься матерiал всiх предметiв з першого курсу, а то й з усiх чотирьох.

Поруч iз ним поклала олiвець i, зобразивши надзвичайно зацiкавлений погляд, почала слухати викладача. Я зробила кiлька глибоких вдихiв, заспокоiла дихання i вiдчула, як одяг прилипнув до спiтнiлого тiла, яке щойно мчало довгим коридором.

Серце перестало надокучливо калатати, всерединi мене був цiлковитий спокiй, але щось таки намагалось порушити його. Цим чимось був погляд того хлопця, бiля якого я сiла. Я подивилася на нього боковим зором i збагнула, що голова його не рухалася.

Вiн що, дивиться на мене, вiдколи я тут сiла? Менi не вдалося зробити байдужий вигляд, вдати, що я цього не помiчаю, оскiльки завжди почуваюся некомфотно, коли хтось дивиться на мене впритул— тiло одразу вiдчувае напругу, i вже нi про що iнше думати не можеш. Я рiзко i сердито повернула голову до хлопця, але не витримала бiльше двох секунд i, так нiчого не змiгши сказати, знову повернулася в початкове положення. Хлопець був трохи вищим за мене, з розкуйовдженим жмутом волосся i темними очима.

– Як почуваешся? – раптом запитав хлопець, щойно я вiдвернулася.

– А ти взагалi хто? – недовiрливо запитала я.

– Я – Денис, – вiдповiла тепер перша знайома менi людина в унiверситетi.

– Єва, – зневажливо кинула я.

– Чому музичне мистецтво? – запитав хлопець i гмикнув. Менi стало цiкаво, як довго вiн зможе тримати голову в одному положеннi?

– Ем… В якому сенсi? – запитала я, насупивши брови.

– Ну, ми сидимо на парi з iсторii музики, i менi цiкаво, чим керувалася дiвчина, у якоi на обличчi написано: «Що я взагалi тут роблю?», коли обирала цю спецiальнiсть, – пояснив вiн.

Я вiдчула зацiпенiння i розгубленiсть, по спинi скотилася крапля поту, мозок запрацював, i я нарештi зрозумiла його питання. Вiдповiдь знайшлася одразу.

– Я переплутала аудиторiю… – я розгублено втупилася в парту. – Курва! – вирвалося з моiх уст.