Глибше, ніж секс

Але часом менi подобалося, коли я йшла по вулицi i дощ просто мив мене. Мив i змивав непотрiбне. Сьогоднi був саме той день. Легкий одяг, музика i вiдсутнiсть парасолi робили таку погоду бiльш привабливою. Люди здавалися якимись сумними, злими, i навiть тi, хто йшов не сам, виглядав самотнiм. Мiсiя погоди була виконаною. Люди поспiшали у справах, а на iгрових майданчиках бiгали дiти у цупких кольорових полiетиленових дощовиках i гумових чобiтках. Їхня бiганина по калюжах чомусь привернула мою увагу, i якийсь час я просто спостерiгала за цiею грою.

Такi картинки iнколи заворожують, i ти просто зависаеш, не думаючи нi про що iнше, окрiм бiсових дiтей, якi зi всiеi сили щосили стрибають у калабанi, розбризкуючи каламутну воду по плащах друзiв. Десь у небi голосно каркнула ворона, i це повернуло мене до реальностi, тож я попрямувала далi. Оминути калюжi було просто неможливо, тож дуже швидко кеди стали повнiстю просякнутими дощем i брудом. Напевне, менi теж варто купити собi гумаки: рожевi, наприклад. У рокiв п’ятнадцять я була затятим противником рожевого кольору, то чи не час дати йому другий шанс?

Я давно ловлю на собi погляди стороннiх людей. Інколи вони повертали голови i довго проводжали мене очима, а iнколи просто змiрювали. І погляди цi були якимись ворожими. Це пiдштовхувало перiодично дивитися на себе в дзеркало, перевiряючи, чи усе гаразд iз зовнiшнiм виглядом. У мене трохи занижена самооцiнка, i щойно в головi виникла думка, що цими поглядами вони спецiально змушують частiше дивитися на себе в дзеркало i знаходити там щось красиве.

Поки що iм вдавалося лише викликати емоцii страху i тривоги, а це аж нiяк не додавало впевненостi. Хоча, можливо, з часом я знайду щось iще…

В унiверситетi вже було багато студентiв. Вони скаржилися на погану погоду або ж на те, що Синоптик знову iх наiбав. Чомусь сьогоднi я не хотiла нарiкати на це, хоча iнколи також полюбляла. Напевне, менi просто не було з ким зараз це обговорити, бо з одногрупниками я ще так i не познайомилася.

Щоразу, коли я пiдходжу до корпусу свого унiверситету, то при входi, бiля смiтника, бачу одного чоловiка, який був, як я вже потiм довiдалася, викладачем з акторськоi майстерностi. Вiн завжди курив, хоча i виглядав так, наче вiв здоровий спосiб життя. От же несправедливiсть, га? Це був високий, статний, енергiйний чоловiк iз сивою бородою i нерозчесаним волоссям.