Метафізика

Справдi, якщо обмiркувати думку Емпедокла, [5] зважаючи не на його малозрозумiлi слова, а на ii суть, то стане очевидно, що любов е причина доброго, а розбрат – злого. Тому, мабуть, правильно вважати, що Емпедокл був першим, хто у певному сенсi визначив зло i добро як начала (звичайно, якщо тiльки причиною [10] всього доброго е добро, а поганого – зло).

Отже, цi мислителi, про яких ми говоримо, досi, схоже, торкнулися двох причин, якi ми розрiзнили у книгах про природу[19 - Фiзика, ІІ, 3, 7.]: матерiю i джерело руху, – утiм, нечiтко i непевно, як це роблять у битвi невправнi воiни: [15] тi шарпаються на всi боки i нерiдко навiть завдають влучних ударiв, але роблять це не завдяки знанню.

Так i цi фiлософи, здаеться, не розумiють, що говорять. Адже проголошенi ними начала, вочевидь, лишають без застосування чи майже без застосування.

Наприклад, в Анаксагора розум постае як iнструмент для утворення свiту, i вiн згадуе про нього кожного разу, як не знае, з якоi причини щось iснуе з необхiднiстю.

Натомiсть в iнших випадках вiн називае причиною [20] все що завгодно тiльки не розум[20 - Див. Платон, Федон, 98 BC; Закони, 967 B-D.]. Також Емпедокл, хоча й частiше застосовуе своi причини, проте недостатньо i нерiдко суперечить сам собi. Принаймнi часто-густо в нього любов роз’еднуе, а розбрат поеднуе. [25] Адже щоразу, коли в нього всесвiт дiлиться на елементи через розбрат, то вогонь згущуеться в одне цiле i кожен iнший елемент так само. А коли пiд дiею любовi елементи знову збираються докупи, то частки кожного елемента з необхiднiстю розпадаються.

Отож Емпедокл, на вiдмiну вiд своiх попередникiв, першим [30] роздiлив цю причину, припустивши iснування не одного начала руху, а двох рiзних, причому протилежних. Окрiм того, хоча вiн перший говорив про чотири елементи, що постають як матерiя, насправдi вiн використовуе не чотири, а так, нiби iх було лише два: [985b] [1] з одного боку, в нього постае вогонь, з другого – iншi елементи (тобто земля, повiтря та вода) як едина природа.

Це можна зрозумiти з його поетичних творiв.

Отож цей мислитель так говорив про начала i назвав iх стiльки. Натомiсть Левкiп i його товариш Демокрiт стверджують, що елементами е повнота i пустота, називаючи iх сущим i несущим (iз них повне й тверде вони вважають сущим, а пусте й рiдке – несущим, а тому вони кажуть, що суще iснуе не бiльше, нiж несуще, позаяк i тiло iснуе не бiльше, нiж пустота) та причинами всього як матерiю [10].