Метафізика

Узагалi не може бути доказiв для всього (бо тодi довелося б iти в безконечнiсть, а в такому разi доказiв не було б); [10] якщо ж доказiв для чогось шукати не потрiбно, то вони, мабуть, i не змогли б сказати, яке саме начало вважати таким.

Утiм, можна також довести через заперечення, що доказiв усього бути не може, якщо наш опонент наведе якiсь аргументи; якщо ж нi, то смiшно шукати аргументи проти вiдсутностi аргументiв; а [15] людина, що не мае аргументiв, подiбна рослинi. Натомiсть доказ через заперечення, гадаю, вiдрiзняеться вiд звичайного доказу, тому що той, хто доводить, здаеться, покладае те, що мае бути доведеним, на початку; якщо ж це робить iнший, то це вже буде заперечення, а не доказ.

Вихiдною точкою всiх таких дискусiй не е вимога, щоб опонент визнав, що щось iснуе [20] чи не iснуе (бо це можна було б сприйняти як покладання на початку того, що мае бути доведеним), але щоб твердження принаймнi щось означали i для нього самого, i для iншого; адже це необхiдно, якщо вiн взагалi щось стверджуе.

Якщо ж нi, то не буде нiякого твердження, анi зверненого до самого себе, анi до iншого. Якщо ж хтось визнае цю умову, доказ стае можливим, бо з’являеться щось [25] певне. Однак причиною дискусii е не той, хто доводить, а той, хто заперечуе; заперечуючи, вiн випробовуе доказ. Той же, хто погоджуеться з цим, вже погодився з тим, що е щось iстинне, опрiч доказу, як-от що не все може бути так i не так.

Отже, насамперед зрозумiло, що принаймнi вiрним е те, що слово «бути» [30] або «не бути» означае щось певне, тож не все може бути так i не так. Скажiмо, якщо «людина» означае щось одне, нехай це буде «двонога тварина». Пiд «означае щось одне» я маю на увазi таке: якщо «людина» означае двоногу тварину, то, якщо щось е людиною, для неi це i буде означати бути людиною. І немае жодноi рiзницi, якщо хтось скаже, що воно мае бiльше значень, нiж одне, тiльки б iхне число було обмеженим, [1006b][1] адже тодi за кожним значенням можна було б закрiпити особливе iм’я, тобто, наприклад, якби хтось сказав, що людина мае не одне, а багато значень, одне з яких – «двонога тварина», i було б ще декiлька iнших, проте, обмежених за числом, [5] то для кожного значення можна було визначити власне iм’я.

Якщо ж цього не робити, а натомiсть говорити, що воно мае безлiч значень, то очевидно, що мова була б неможлива.