Мандрівні комедіанти

Цей герой Хмельницький, про якого ще й нинi спiвають пiснi, також був бунтiвником!

А Пугачов, моi злотi панове, перед яким тремтiла цариця Катерина, який хотiв зробити всiх рiвними й вiльними, зламати рабськi кайдани та якого потiм возили повсюди в клiтцi, наче дикого звiра? Пугачов також був бунтiвником!

А бунтiвники на Великiй Украiнi, героi Уманi, якi поклали шаблями п’ятдесятитисячне польське вiйсько, прибивали шляхту цвяхами на воротях, кидали у вогонь, а коли роботи стало надто багато, вони сотнями заривали iх по шию у землю й стинали голови, наче косою збiжжя.

То також були гайдамаки!

Коли ж ми стали цiсарськими пiдданими, десь iз сотню рокiв тому – про це також розповiдали менi дiдо – польське жахiття скiнчилося, але ще iснувала панщина, ще свистiв батiг мандатора над нашими головами, ще збиткувалися евреi над нашими церквами, ще тривала вiйна в горах, але вже не така кривава й безпощадна.

Отак воно було, саме так. Гайдамаки були тими смiливцями, для яких, як i для козакiв, свобода була дорожчою за шмат грунту, жiнку та дiтей, якi провадили вiйну в горах, вiйну селян проти багачiв, пригноблених проти гнобителiв, бiдних i нещасних проти багатих та щасливих.

Це правда – ми пускали червоних пiвнiв на панських дворах, прибивали шляхтичiв, наче шулiк та сов, на дверях стодоли, прив’язували iх до дерев та запихали головами в мурашник. Усе це було, нiде правди дiти.

А вони? Що робили вони? Вони забирали в нас землю, змушували працювати на себе, наче худобу, били нас палицями, забивали в нашi душi, так би мовити, повагу до себе, крали в нас наших дружин, якщо вони були гарними, ключi наших церков здавали в оренду евреям, тож у недiлю нам доводилося платити за вхiд, нiби в театрi.

Все це вони робили з нами. Тож серед нас з’явилися мужi, котрi любiше дали повiсити себе, анiж терпiли б побоi. Розумiете мене тепер?

Тодi, десь перед 1848 роком, вважалося ганьбою не бути гайдамакою, опришком, розбiйником.

Та й нинi ще… але лiпше про це я помовчу…

Немае бiльше визиску та панщини, хвала за це Боговi, але бiдних все-таки бiльше, анiж багатих.

Якщо хтось голодуе й зiрве плiд у чужому саду, то одразу ж стане злодiем, злочинцем, так нiби Бог створив цю землю не для всiх однаково! Якщо ж хтось вiзьме собi в лiсi цурпалок i вирiже з нього порохiвницю, або потягне жмут соломи, щоби сплести бриля, то це вже щось iнше, нiхто не заперечить, що рiч, зроблена власними руками, належить йому.