На твердій землі

] виконуе з Еленорою Паркер[50 - Паркер Елiнор Джин (англ. Eleanor Jean Parker; 1922–2013) – американська актриса, внесок якоi в кiноiндустрiю США вiдзначено зiркою на Голлiвудськiй алеi слави.] свою приголомшуючу «Компарсiту»[51 - Кумпарсiта (iсп. La Cumparsita) – танго, один з найвiдомiших творiв цього жанру; автор – Херардо Ернан Матос Родрiгес (iсп. Gerardo Hernan Matos Rodriguez, 1897–1948). Танець у фiльмi «Валентино» виконали актори Елiнор Паркер i Ентонi Декстер.], Марта до крови вп’ялася нiгтями в мою руку i мало не вмлiла.

У квiтнику Едварда вона могла зупинитися, стояти непорушно, дивитися вперед зi сльозами на очах i дуже гнiватись, коли хтось з нас вривався до ii надхненного екстазу якимсь зауваженням.

Коли ж ми пiсля того вечеряли у японському ресторанi Фулi Матцу десь на вулицi Йонг i iли тсакi-якi у дуже невигiдних позах, сидячи на подушечках помосту з ногами пiд низеньким столом, ми зрiзались з Мартою у жорстокiй суперечцi на дуже неозначену, заплутану балаканину про все i нiщо.

– Вибачте, але я вас зовсiм не розумiю, – мiг я розпачливо казати, коли наша суперечка тратила всякий глузд.

– Ще менше розумiю я вас, – вiдповiдала вона, а очi ii свiтилися небезпечним огником.

– Тому навiщо ми витрачаемо слова? – питав я.

– Це мусiли б знати ви. Ви ж твердите, що все знаете, – казала вона.

– Я нiколи такого не твердив, – вiдповiдав я.

– Як не твердили? Ви абсолютно все знаете. Ви ж чудодiй. Перед вами нема оборони. Ви единий у цiлому свiтi, що пiзнав всi iстини.

Чому ви, наприклад, так задоволено посмiхаетесь? Тому, що ви цинiк! Ви нiчого не шануете. Ви знов посмiхаетесь. Дарма. Знаю, що хочете сказати – великий альтруiст, любить дiтей, птахiв, звiрят, квiти, музику, малярство. Ви все любите. Ви лишень не любите людей. Як може людина щось любити, яка сорок рокiв лишаеться неодруженою?

Марта захоплювалась своiм красномовством. Михайло, сидячи на помостi, намагався закурити цигарку (вiн чомусь недавно почав курити!), менi починали млiти ноги пiд столом.

– А! Мовчите. Розумiеться. Що можете сказати? – не вгавала Марта.

– Я ж вам не перечу, – казав я пiдпираючись обома руками об пiдлогу, щоб якось втримати рiвновагу.

– Не перечу! – кепкувала вона. – Чому ви на мене так дивитесь? – додавала по хвилинi.

– Хочу краще бачити людину, яка говорить правду, – казав я.

– А ви ii не любите! Ух, не любите! – казала вона.

– Знаете ж, що за правду тяжко любити, – дражнився я.