На твердій землі

І признаюсь, що це дiяло. Я був весь час нею занятий. Я не мав часу на щось iнше. Я ще не знав, чим все це мало скiнчитися, але вiдчував виразно, що нiчим добрим. Заносилось, щось, як на бурю.

До того наближався сезон балiв i в тому також наш щорiчний, невiдмiнний баль iнженерiв. Марта виразно дала зрозумiти, що цьогорiчний цей баль – ii баль, а тому ми мусимо бути вiдповiдно приготованi. Але я мав також i свое рiшення. Я вирiшив цього сезону вiдмовитись вiд всiх балiв без огляду на iх походження. Марта дебошила.

– Траур! Траур! Розумiю. Добре! В такому разi я йду сама! Знайду собi кавалера. Скажу, що моi не годяться. Подумаеш, втратив такий скарб!

Вона мала на увазi Лену, я не перечив, Михайло тратився, не знав, в чому справа.

– І чого ти казишся? – питав вiн Марту.

– А того, що ви такi… такi… – вона не знаходила вiдповiдних слiв.

– І чого тобi так залежить на тому балi? – питав вiн далi.

– Для тебе. Тож твiй бал! Ти ж там членом правлiння. А я твоя жiнка! – сердито вибухла Марта.

– Ну, гаразд. Гаразд. Заспокiйся. Поiдемо. Кожний рiк iздили… – казав добродушно Михайло.

Лишень я мовчав i мовчав уперто. Марта позирала вогнем, але мовчала також. А одного разу, до моеi поштовоi скриньки, разом зi всiлякими рахунками на газ, телефон i таке iнше, потрапив один конверт, у якому, на диво, я знайшов запрошення на цей баль (новозбудований, елегантний готель Парк Плаза[54 - Парк Плаза (англ. Park Plaza Hotel) – готель у Торонто, побудований 1936 року.] замiсть Роял Йорку[55 - Роял Йорк (англ.

Fairmont Royal York) – розкiшний готель у Торонто, побудований 1929 року.]) i до того вступний квиток вартости п’яти доларiв. І нi слова, хто i чому менi це посилае. Здивування велике. Пiдозрiння падало на Марту, вона на таке здiбна, але конкретних даних нiяких, i приходилось мовчати.

Марта все-таки гарячково готувалася, замовила сукню, не зважаючи на протести Михайла, безконечно сидiла на телефонi, замовляла фризiера, накупила всiляких парфумiв… А одного вечора, незадовго перед балем, Михайло вiд’iхав на засiдання органiзацiйноi комiсii, а я збирався простягнутися на канапi з томиком Дюрелля[56 - Дюрелль Лоуренс (англ.

Lawrence George Durrell; 1912–1990) – британський письменник.], коли до моiх дверей застукано i на мое «прошу» увiйшла Марта у своему пишному домашньому халатi i прекрасних чорних, зi золотою китичкою, виступцях, якi iй так чарiвно личили.

– Чи можу я до вас? – запитала тоном, у якому вичувалось певне рiшення.