На твердій землі

Не встигли ми висiсти з авта, як бiля нас набралося багато iнших чоловiкiв i жiнок, всi мене голосно вiтали, я почувався героем, який вернувся переможцем з поля бою, ми гармидерно входили до гарного, чистого, просторого будинку, мене засипали питаннями, я почувався розгублено, пiд моiми ногами все ще хитався грунт. І вимагалося вiдпочинку.

Але про таке не було й мови. У просторiй iдальнi препишно, незалежно i визивно стояв широкий, бiлий, заставлений посудом стiл з парою тузинiв стiльцiв, i все це разом з драпiжною гостиннiстю чекало на мою настовбурчену iстоту.

Згодом я опинився на головному мiсцi стола, я був приголомшений стихiйною кiлькiстю iжi, рiзноманiтнiстю пиття, чисельнiстю гостей обох статей, ми пили, ми iли, ми пiдносили тости, ми виголошували промови, з мене зроблено сенсацiю року, найбiльшу людину столiття, опiсля все перейшло на вокальну частину церемонii, i нашi гордi, буйнi, степовi i гiрськi пiснi розлягалися широко над затокою св. Георгiя[88 - Затока Святого Георгiя (фр. Golfe de Saint-Georges) – затока в Середземному морi.] i напевно досягали Гавайських островiв.

І це протягнулося далеко до пiзньоi ночi, i коли я десь по другiй годинi лягав до своеi бiлоi, чистоi, простороi, а головне нерухливоi, постелi, я був не тiльки смертельно втомлений, але разом цiлковито переконаний, що час моеi безцiльноi мандрiвки скiнчився, а почався час шукання певного, остаточного мiсця на цiй благодатнiй, ситiй землi.

А згодом з почуттям гордости i вдоволення мене обвозили оглядати пречудове, амфiбiйне зелено-iржаво-бронзове мiсто, розложене на зазубнях широкого побережжя зi снiжно-перламутровими верхiв’ями гiр, бiлими на схилах будiвлями, гостроверхими секвоями, мiстерiйними тотемами, дзеркальними водами. Я ще не бачив бiльш вражаючого поеднання творчости стихiйних сил природи i людського планування, у якому б хмарочоси природного гранiту i хмарочоси залiзо-бетону на тлi сiро-синього моря творили таке панорамне зосередження краси i маестату.

Одначе цей закуток нашого континенту, зо всiма його слiпучими далями обрiiв, з його рухливими кораблями i спокiйними причалами, не став мiсцем мого остаточного оселення. Не можу сказати чому. Коли нам визначаються путi, нiхто не знае, чи мае це бути путь Магелана, чи Емануеля Канта, а чи звичайного волоцюги з-пiд мостiв Парижа.