На твердій землі

Ми були з ним у контактi, вiн писав менi пеани про свое Колорадо, не мiг нахвалитися своiми успiхами, повiдомляв, що туди з’iжджаеться чи не цiла нова емiграцiя i пiсля деякого вагання я продав свого «Олдсмобiля», спакував валiзи, заручився квитком Транс-Канадськоi повiтряноi лiнii i пустився ще раз через континент назад. Це була велична увертюра до мого Торонта. Я вертався, як король з iноземних вiдвiдин, завзятюще ламав англiйську мову, я читав «Лайф», я розмовляв з пасажирами про Корею, я мав на собi новенький одяг, а в кишенi книжку Канадсько-Королiвського банку.

У Торонтi мене нiхто не зустрiчав, але на летовищi Малтон[91 - Летовище Малтон (англ. Malton Airport) – мiжнародний аеропорт у Торонто, перейменований 1960 року на «Торонто-Пiрсон» (англ. Toronto Pearson International Airport).] я взяв таксi i направився просто на вулицю Маркгам, де Степан Снилик замовив для мене примiщення у мого прекрасного земляка Пилипа Стецика, який вже встиг обложитися гiпотеками i стати власником на десять кiмнат будинку, знизу до верху виповненого, як дорожна валiза, такими ж, як я, мадрiвцями.

Я заняв кiмнатку розмiром пуделка сiрникiв, без вiкна, зi скляними дверима, що виходили на маленький балкончик поруч з мiнiатюрною, зашкленою верандою. Цим урочистим актом я збiльшив цифру населення цього гостинного дому на вiсiмнадцять, я мав заклопотаного земляка-господаря, пречудову його панi господиню, iх зворушливу донечку Оксанку i лiнивого, сивого кота «Сталiна», який дiстав це грiзне iмення за те тiльки, що замордував канарка моеi сусiдки, колишньоi акторки Лiдii Парфен.

А сам будинок, як назовнi так i знутра, виглядав велично. Його пишнi вхiднi дверi були зашкленi кольоровим склом, його сходи нагору були застеленi м’яким, мишатоi барви, килимком, вiн мав гомiнку, завжди заняту, убиральню i завжди занятий, з двома вiдгалуженнями, телефон.

Ззаду за будинком красувався невеликий шматок тiнистого городу, там цвiло чимало квiтiв, росли помiдори i буяв широкий, пишний кущ бозу.

Перший роздiл моеi епопеi був закiнчений. Починався другий. У пошуках за працею, яка тривала пару тижнiв, я мав менше щастя, нiж у Ванкуверi, з автомеханiка я став машинiсто-механiком чоколядноi фабрики «Ровнтрi», що на вулицi Стерлiнг, з не дуже принадними умовами трьох рiзних змiн, якi мiнялися що три тижнi.

Вростання не тривало довго.