Смарагдове місто Країни Оз

– Дикi звiрi, хай iм грець!

Але тут Доротi стрибнула iм назустрiч, обхопила тiтоньку за шию, розцiлувала дядечка, взяла iх за руки й пiдвела до трону, примовляючи по дорозi:

– Не бiйтеся, ви в Краiнi Оз i залишитеся тут назавжди. Вам нема про що тепер турбуватися. А ось i моя подружка, Принцеса Озма. Подякуйте iй за все це.

– Дорога Озмо, – продовжила Доротi, пiдiйшовши до Принцеси, – ось дядько Генрi, а це – тiтка Ем. Вони вдячнi тобi за дозвiл жити у Краiнi Оз.

Тiтонька спробувала було пригладити волосся, але руки ii були зайнятi, й вона нiчого iншого не придумала, як тiльки заховати пiд фартух миску з рушником.

Дядько Генрi, як годиться джентльменовi, зняв капелюха i вiд хвилювання м’яв його в руках.

Але хвилюватися було зовсiм нiчого! Озма жваво зiскочила з трона, пiдбiгла до гостей i так чарiвно усмiхнулася, що вони вiдразу ж забули про своi страхи.

– Вiтаю вас у Краiнi Оз! Я перенесла вас сюди на прохання моеi подруги, Принцеси Доротi.

Сподiваюся, новий будинок вам сподобаеться, – тут Принцеса Озма повернулася до придворних дам i кавалерiв, якi поки що мовчки за всiм спостерiгали. – Познайомтесь, це близькi родичi Доротi, дядько Генрi й тiтка Ем. Вiдтепер вони житимуть з нами. Мене потiшить, якщо ви тепло зустрiнете iх i разом зi мною зробите так, щоб iхне життя тут було веселим i безтурботним.

Пiсля слiв Принцеси придворнi низько вклонилися старому фермеру i його дружинi, а тi вiдкланялися iм у вiдповiдь.

– А тепер, – продовжила Озма, знову звертаючись до гостей, – Доротi проведе вас у вашi апартаменти. Сподiваюся, вони вам сподобаються. А пiсля цього запрошую вас до мене на обiд.

Щойно Доротi зi своiми родичами вийшла з тронного залу, тiтонька схопила племiнницю за рукав i зашепотiла:

– Дитинко! Як же так? Це не сон? Як ми тут опинилися?

– Хоч би попередила, – дорiкнув Доротi дядько, – я б недiльний костюм одягнув.

– Прийдемо у вашi кiмнати, я все поясню, – пообiцяла Доротi.

– Вам страшенно пощастило! І менi теж! Я така щаслива, що ми знову разом!

– Я б хоч поголився, – продовжував дядько Генрi.

– А я б причесалася, – вторила йому тiтонька. – Мое волосся жахливо виглядае.

– Дурницi! – заспокоiла iх Доротi. – Буде ще час причепуритися. Тепер вам не доведеться гнути спини зрання до смеркання.

– Як же так?! – в один голос вигукнули дядько з тiткою.