Смарагдове місто Країни Оз

VII

Тiтка ем перемагае лева

– А ось i вашi кiмнати, – сказала Доротi, прочиняючи дверi.

Тiтка Ем злякано вiдсахнулася, побачивши розкiшнi меблi та портьери:

– Де тут витерти ноги?

– Не турбуйся, – порадила тiтцi племiнниця, – скоро в тебе будуть новi туфлi. Почувайтеся як удома!

Тiтонька обережно переступила через порiг i з захопленням роззирнулася:

– Куди там нашим канзаським готелям! Але це занадто шикарно для нас? Чи не можна кiмнатку простiше, десь у мансардi?

– Нi, – рiшуче вiдповiла Доротi.

– Ви житимете тут. Так розпорядилася Озма. Всi кiмнати в палацi однаковi, простiше ви не знайдете. Не варто вередувати, тiтонько, тут вам не Канзас, тож, будь ласка, звикайте.

– Не так вже й легко на старостi рокiв звикати до розкошi, – важко зiтхнула тiтонька. – Та, видно, така вже наша доля! Що скажеш, Генрi?

– Краще не ставити зайвих запитань, – вiдповiв дядечко, здивовано роззираючись навкруги. – Свого часу я походив свiтом i знаю: на новому мiсцi краще спершу мовчати i придивлятися до всього.

Доротi показала родичам iншi апартаменти, докладно вiдповiдаючи на iхнi запитання. Спочатку вони оглянули вiтальню, вiкна якоi виходили в сад, перед яким були розбитi клумби з трояндами, потiм – двi спальнi – окремо для дядька i для тiтки, мiж ними – ванна кiмната.

У спальнi тiтоньки були ще однi дверi, що вели в гардеробну. Доротi вiдчинила iх, щоб показати найрiзноманiтнiшi костюми, якi придворнi кравцi нашили для тiтки, працюючи всю нiч без перерви.

Дядечка теж не обiйшли увагою: тепер вiн мав дев’ять костюмiв, скроених по модi Краiни Жвакунiв: широкi штани до колiн, шовковi панчохи i туфлi з дiамантовими пряжками. До кожного костюма додавався крислатий капелюх, оздоблений по краях дрiбними золотими бубонцями. Крiм того, було кiлька сорочок iз найтоншого полотна, прикрашених мереживами, i кiлька жилетiв iз блискучого шовку.

Перш нiж переодягнутися в новий блакитний костюм, дядько Генрi вирiшив прийняти ванну.

До свого нового статусу вiн поставився з холодною розсудливiстю, проте вiд допомоги прислуги навiдрiз вiдмовився.

А тiтонька, охаючи й нiяковiючи, все нiяк не могла опанувати себе. Усе здавалося iй занадто шикарним, усе iй треба було роздивитися, до вього торкнутися. Нарештi, спiльними зусиллями Доротi, Желеi Джемб i ще двох покоiвок тiтоньку вдалося одягнути й причесати, i вона вийшла у вiтальню, де вже походжав дядько Генрi, в усiй красi.